КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

Міжнародна наукова конференція

«Усна історія в епоху змін:
соціальні контексти, суспільно-політичні виклики, академічні стандарти»

1–2 грудня 2016 року у м. Харкові відбулася міжнародна наукова конференція: «Усна історія в епоху змін: соціальні контексти, суспільно-політичні виклики, академічні стандарти». Конференцію організувала та провела Українська асоціація усної історії за фінансової та організаційної підтримки Київського представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля, кафедри українознавства ХНУ імені В.Н. Каразіна, Центру міської історії Центрально-Східної Європи (Львів), Чорнобильської історичної майстерні (Харків) та департаменту релігії та культури Саскачеванського Університету (Саскатун, Канада).

Зліва направо: Т. Цимбал, О. Лукачук, М. Павленко. Фото: Є. Ковалевська

Конференцію було проведено у десяту річницю створення Української асоціації усної історії, тому однією з її цілей стали підсумки здобутків десяти років існування асоціації, а також аналіз стану розвитку усноісторичного напрямку в Україні, огляд досвіду та досягнень інших країн, рефлексії щодо особливостей та викликів, які диктує час. На початку заходу Оксана Кись (Львів) доповіла про становлення та розвиток усної історії на теренах України та про роль у цих процесах УАУІ. Потім пролунали виступи Наталії Ханенко-Фрізен (Саскатун, Канада), яка розповіла про роль усної історії у канадській політиці пам’яті та Роберта ван Ворена (Каунас, Литва) про дослідження каральної психіатрії в СРСР методом усної історії.

У процесі конференції. Фото: Є. Ковалевська

Програма усього заходу була вдало поділена на тематичні блоки (панелі):
1) Політика пам’яті у дзеркалі усноісторичної розповіді: герої та жертви мовчання;
2) Колективна травма як особиста історія: проговорення болю;
3) Пережити СРСР: будні і свята радянської людини;
4) Топоси пам’яті: локальні усноісторичні проекти;
5) Навчаючи спогадами: усна історія як освітній інструмент;
6) Інтерв’ю як метод і джерело: творення, аналіз, використання;
7) Іншість на мапах пам’яті: (не)проявлена суб’єктивнісь;
8) «Незакінчене минуле» В усній розповіді: виклики Революції Гідності та АТО;

У першій панелі теми доповіді стосувалися так званого «репресивного минулого», а саме подій на Волині 1943р., де мова йшла про політичну складову та усноісторичну ініціативу в дослідженнях проблематики «Волинь 1943», репрезентацій досвіду Другої Світової війна ветеранами 14-ої дивізії Ваффен СС «Галичина»,наративів про насильство щодо жінок, соціальної відповідальності неурядових організацій в проектах усної історії тощо.

Друга панель була присвячена колективній травмі як особистісній історії, різному відображанню трагедій минулого в усних історіях. На цьому засіданні йшлося про травматичний досвід Голодомору та Чорнобільської аварії. Травму Чорнобиля було розглянуто на прикладі усних історій ліквідаторів – мешканців Донеччини, у спогадах переселенців із зони відчуження та жіночіх історіях ліквадаторок та евакуйованих із зони відчуження.

На третій панелі дискутувалося дослідження радянського минулого методом усної історії, особливості буття радянської людини. Дві доповіді були присвячені соціалістичному дозвіллю громадян: перша базувалася на усних історіях сільских вчителів, друга – містян, основний акцент якої стосувався дозвілля в містах центрального регіону України за часів СРСР. Було також презентовано дослідження про психологічні механізми пристосування людини до життя у тоталітарній державі, де наголошувалося на особливостях придушення вільнодумства та закріплення диктату режиму над особистістю, примусу до пристосування або загибелі. Ще дві доповіді були присвячені радянському минулому у спогадах двох доволі різних суспільних категорій: вчених-зоологів та жертв трагедії Голокосту.

Четверта панель стосувалася локальних усноісторичних проектів. У доповіді про проект «Локальна історія» Бережанського краєзнавчого музею (Тернопільська обл.), учасники якого досліджували свою малу Батьківщину спираючись на метод усної історії, йшла мова про хід реалізації проекту та вже існуючи результати. Регіональний аспект мала також доповідь, присвячена Яворщині (Львівська обл.) у повстанській боротьбі ОУН та УПА, в якій підводилися підсумки проекту та наводилися подальші перспективи. Була оцінена значущість методу усної історії у дослідженнях складних, неоднорідних та травматичних сторінок минулого.

П’ята панель мала на меті продемонструвати та оцінити взаємозв’язок методу усної історії з освітніми процесами у середній школі та використання цього методу у викладацькій та дослідницькій практиці співробітників вишів. Дискусія, яка виникала після доповідей, стосувалася принципів використання методу усної історії задля покращення вивичення історії у загальноосвітніх навчальних закладах та ініціативності учнів. 

Шоста панель була присвячена теоритичним аспектам усноісторичних досліджень, методології, аналізу та використанню усних спогадів. У першій доповіді йшлося про комемораційні особливості особистих речей та їх значення для оповідачів в уних історіях. Друга доповідь була сфокусована на аналізі сюжетів інтерв’ю при виявлення лінгвоконфліктологічних маркерів соціальних ідентичностей. Третя доповідь була присвячена сучасній українській драмі та різним моделям розмовного фетишизму та оплакування в усних оповідях.

Основним тематичним акцентом сьомої панелі були «замовчувані» у суспільстві сторінки минулого. Перший представлений проект стосувався усної історії та розвитку ромських досліждень, які наразі проходять період становлення та мають низку суспільних, дослідницьких та організаційних «гострих кутів». Другий проект був присвячений питанню «чужого» в суспільному дискурсі. Мова йшла про образ жителів Львова – євреїв та поляків в усноісторичних наративах сучасних львівян, про трансформацію уявлень про них у часі. Третій проект був происвячений сільскому єврейству міжвоєнного періоду в пам’яті буковинян. Остання доповідь стосувалася змін останніх 25 років, нових суб’єктів історії Центрально-Східної Європи після краху комуністичних режимів через призму жіночої міграції.

Учасники восьмої панелі представили проекти, які стосуються дослядження нещодавного минулого. Драматичні події, що пережила Україна за три минулі роки, інтенсифікували усноісторичні дослідження, адже події Революції Гідності та АТО міцно вкарбувалися у серцях і пам’яті більшості українців, як учасників, так і свідків подій.У першій доповіді йшлося про особливості колективної та індивідцально пам’яті в усних історіях учасників подій на Майдані листопада 2013 – лютого 2014рр. Темою другої доповіді було дослідження усних спогадів митців – учасників Революції Гідності, впливу їхнього роду занять на процес революції та на самі спогади вже після подій. У третій доповіді йшлося про спогади про війну у тилу та на передовій за матеріалами усних історій медичних працівників та пацієнтів, які характеризувалися високим емоційним забарвленням, свіжістю травматичного досвіду та подекуди повною переоцінкою раннього життєвого досвіду. Наступна доповідь була присвячена загального досвіду усноісторичних досліджень російсько-української війни (2014-2016), де йшла мова про особливості інтерв’ювання військовослужбовців та інших учасників АТО, про необхідність незаглиблення до тяжких для оповідача фрагментів минулого, про тактику зацікавлення оповідача в проведенні інтер’ю, доведення його важливості майбутньому оповідачу та дружній атмосфері.

Саме після цього виступу виникла дискусія щодо способів обробки спогадів, які мають ненормативну лексику, та обговорення такик вимушеного цензурування при зберіганні первозданної сюжетної лінії та характеру інтерв’ю. Остання доповідь стосувалася усної історії війни на Сході України та акцентувалася на балансі між воєнними реаліями та науковою об’єктивністю. Тут йшлося про політизованість, інформаційні війни та їх вплив на спогади респондентів, а також роль наукового погляду на події.

У підсумку можно впевнено сказати, що усноісторичний метод на теренах України досяг високого рівня розвитку та поширення, його використовують в дослідженнях найпроблемніших сторінок драматичного минулого. Він презентує таку необхідну для вільного та демократичного суспільсва особистісну історію, яка вже відкрила великий простір для більшь детального та якісного дослідження історії. Хід конференції, її дискусії та обговорення показали, що усноісторичний метод успішно опановує виклики часу, вчасно реагує та вдало відтворює сучасні наукові та суспільні тенденції.

Андрій Пикало