УДК 165.191:130.2

 

Олексій Білик (к-т філос. наук, доцент,

Харківський державний університет будівництва та архітектури)

 

МІФ І ФІЛОСОФІЯ

Спочатку термін “міф” означав тільки священні оповідання Стародавньої Греції. Але вже тоді почали називати міфами і священні оповідання інших народів Стародавнього Світу. Пізніше слово “міф” було поширене на священні оповідання усіх народів. Але протягом Нового і новітнього часу з’явились уявлення про міфи як про брехливі вигадки жерців або прадавніх людей. Все, що існує, зокрема і філософія, не змогло б існувати зовсім без форми. В філософії також є більш і менш властиві для неї форми. Форми філософії часто є такі ж, як літературні жанри тому, що філософія найчастіше існувала у вигляді філософської літератури. Плутархос стверджував, що філософствувати можна і мовчки, і в грі, і навіть в глузуваннях; а найвищою мудрістю є філософствувати, не маючи вигляд філософствуючого. Міф теж був однією з форм філософії. Проте це не означає, що будь-який міф є філософія. Поряд з переважаючим і визначальним впливом міфів на виникнення і розвиток філософії були випадки зворотнього впливу філософських вчень на частину міфів. Тільки після перебування в філософії запозичені з міфів ідеї стають частиною наукового знання, хоч частина з цих запозичень виходить за межі науки.

Ключові слова: міф, священне оповідання, форма філософії.

 

Билык А.М. миф и философия. Вначале термин "миф" обозначал священные рассказы Древней Греции. Позже слово "миф" было расширено на священные рассказы всех наций. Но в Новое и Новейшее время появляются представления о мифах как о выдумках жрецов или первобытных людей. Все, что существует, в частности философия, не может существовать абсолютно без формы. Формы философии часто есть то же самое, что и литературные жанры, потому что философия чаще всего существовала именног как философская литература. Плутархос сказал, что можно философствовать тихо, и в игре, и даже насмешке; и самая высокая мудрость должна философствовать, не выглядя философией. Миф также был одной из форм философии. Однако это не означает, что любой миф есть философия. Были случаи обратного влияния философских доктрин на  мифы. Только после пребывания в рамках философии идеи, позаимствованные из мифов, становятся частью научного знания.

Ключевые слова: миф, священный рассказ, форма философии.

 

Bilyk O.M. MYTH AND PHILOSOPHY. First the term “myth” meant only sacred tales of Ancient Greece. But already at that time sacred tales of other nations in the Ancient World were begun to name myths. Later the word “myth” was extended to sacred tales of all nations. But during the modern and recent time the notions about myths as about lying fibs of priests or primary people appeared. Everything that exists, in particular and philosophy, couldn’t exist absolutely without a form. There are also forms of philosophy, more and less peculiar to it. Forms of philosophy are often the same as literature genres because philosophy existed most often as philosophical literature. Plutarchos said that one can philosophise silently, and in a game, and even mocking; and the highest wisdom is to philosophise without having a look of a philosopher. Myth also was one of philosophy forms. However this doesn’t mean that any myth is philosophy. There were cases of reverse influence of philosophical doctrines on some myths beside the prevailing and important influence of myths on the appearing and development of philosophy. Only after being in philosophy the ideas, borrowed from myths, become a part of science knowledge, however some of these borrowings are beyond the borders of science.

Key words: myth, sacred tale, form of philosophy.

 

Переважній більшості наших сучасників справжня роль міфів у розвитку філософії та науки відома, як правило, дуже мало. Зокрема, роль міфів у розвитку філософії в наш час набагато менше відома, ніж роль міфів у розвитку мистецтва.

Ще менше для більшості наших сучасників відоме існування зв’язків між міфами та наукою. Хоч достатньо буде згадати про те, що вчення Йоханна Кеплера про орбіти планет сонячної системи, визнане і сучасними науковцями, було створене ним цілковито на основі орфіко-піфагорійського вчення про космічну гармонію і музику сфер, щоб стало зрозуміло, що про існування зв’язків між міфами та наукою цілком виправдано говорити.

Дослідження взаємодії між філософією та наукою, з одного боку, а також міфами, з іншого боку, в наш час може вважатись досить актуальним як з причини очевидного зростання частоти використання понять, безпосередньо пов’язаних з взаємодією між міфами і філософією, так і з причини все ще недостатньої дослідженості цього явища.

Очевидно, що тема “філософія та міф” має велику кількість різних аспектів. Проте зрозуміло, що в першу чергу мову потрібно вести тільки про ті наукові та філософські ідеї, які були спочатку запозичені з міфів кимось з філософів. І тільки пізніше, після більш чи менш тривалого перебування в надрах філософії, такі ідеї могли стати частиною наукового знання, потрапивши, як це бувало досить часто, до науки через філософію.

Однак не все те, що філософи свого часу запозичили з міфів, здатне мати безпосереднє відношення до науки. Не викликає сумнівів, що значна частина з того, що було колись запозичено філософами з міфів, надто очевидно виходить за межі сучасних уявлень про наукове знання і науку. Крім того, поряд з впливом міфів на виникнення та розвиток філософії, який був переважаючим, а також визначальним у всі часи, були відомі також і окремі випадки зворотнього впливу окремих філософських вчень на частину міфів. Це особливо стосується впливів філософських античних вчень на міфи, які були поширені в добу пізньої античности.

Загалом можна вважати, що наявністю своїх тісних зв’язків з різними варіантами стародавніх міфів на протязі майже всієї своєї історії філософія від переважної більшості інших сфер культури відрізнялась мало. Зрозуміло, що мова насамперед йде про стародавні міфи, в першу чергу давньогрецького походження. Можна пояснити таке значення ролі давньогрецьких міфів перш за все тим, що науки в буквальному значенні слова навіть в найбільш розвинених цивілізаціях Стародавнього Сходу до еліністичного періоду не існували. Оскільки філософія та наука виникли в Стародавній Греції, давньогрецькі міфи набагато більше за всі інші міфи змогли вплинути по-справжньому на їх виникнення.

Однак це не означає, що тільки міфи Стародавньої Греції змогли суттєво впливати на розвиток філософії. При очевидному більшому впливі на філософію давньогрецьких міфів, ще з античної доби досить серйозний інтерес поряд з давньогрецькими міфами викликали також міфи інших стародавніх народів, зокрема і міфи давньосхідного походження.

В більшості сучасних книг, які присвячені переважно дослідженню міфів, досить помітна наявність значної кількості суттєвих помилок стосовно природи та сутності міфів. Такі помилки, на жаль, досить часто в наш час трапляються навіть на сторінках таких книг, які загалом можна було б зарахувати до справжніх сучасних наукових досліджень природи міфів.

Зрозуміло, що не у всіх таких випадках помилки стосовно міфів, а також стосовно їх природи повинні бути цілком свідомими. Поряд з цілком свідомою оманою досить часто можна бачити також і несвідомі помилки. Але навіть саме слово «міф» може використовуватись в зовсім неправильних і в зовсім невластивих йому значеннях. А подекуди взагалі випадки помилкового використання слова “міф” навіть можуть всю сукупність випадків правильного його використання переважати, так що фактично в таких творах мова йде не про міфи, а про щось вже зовсім інше.

Помилки стосовно міфів трапляються також і в літературі, що переважно іншій тематиці присвячена, тобто в творах, де питання про природу міфів не відіграє вирішальної ролі. Зрозуміло, що причин неадекватного використання слова «міф» завжди було багато і що можуть вони бути дуже різні. Серед причин помилкового використання слова «міф» в наш час особливу роль відіграють різні ідеологічні причини. Тому треба сформулювати прийнятне визначення понять для того, щоб уникнути хоча б найбільш поширених помилок, що з неправильним їх використанням пов’язані. Для того, щоб правильно використовувати слово «міф», потрібно в першу чергу згадати про те, що початково міфами мешканці Стародавньої Греції називали тільки якісь священні для них оповідання.

Інакше кажучи, якщо термін “міф” використовувати в початковому значенні, виправданим буде говорити тільки про такі оповідання, які були для мешканців Стародавньої Греції та більше ні для кого іншого священними. Але самі стародавні греки вже, а потім і стародавні римляни почали позначати за допомогою слова «міф» також ті оповідання, які були священними не для них, а для інших народів Стародавнього Світу. Тому давньогрецькі письменники могли писати, зокрема, про міфи єгипетські [1, I, 12; I, 23; 5; 6, 44; 54; 8, II, 13, 294 a 28], римські [2, I, X, 2], малоазійські, перські [1, I, 12], халдейські, фінікійські, фракійські, сірійські [1, I, 12] та індійські [1, I, 12]. Пізніше, особливо ж протягом Нового часу, слово “міф” було також поступово поширене і на священні оповідання усіх народів, незалежно від природи та особливостей походження таких священних оповідань, а також від їх схожості, чи несхожості з міфами Стародавньої Греції.

Певний час в добу античності використовували також слово “міф” по відношенню до Біблії як до сукупності священних оповідань, які були поширені спочатку серед стародавніх євреїв, а потім також і серед християн [1, I, 4; 9, XXIII, 12]. Проте в цьому значенні використання слова «міф» прижитись з різних причин не змогло і тому зараз у всіх випадках, коли мова йде про Біблію, говорять про біблійні сюжети, а не про міфи, навіть якщо ці сюжети не відрізняються від якихось схожих на них міфічних сюжетів майже нічим. З тих же причин також і коранічні сюжети міфами не називають.

Разом з тим, поступово почали виникати та поширюватись також і різні неправильні інтерпретації слова “міф” і не тільки та не стільки в філософії здебільшого. Особливо багато неправильних пояснень поширилось протягом Нового та новітнього часу. Саме в Новий час з’явились уявлення про міфи як про чиїсь брехливі вигадки. Уявлення про міфи як про свідомі брехливі вигадки жерців або ж когось з прадавніх людей, наприклад, дуже поширені також і в наш час.

Особливо вони поширені в посткомуністичних країнах, де агресивний атеїзм був в період комунізму важливою сладовою частиною комуністичної тоталітарної ідеології. Проте уявлення про міфи як про чиїсь брехливі свідомі вигадки усієї множини випадків неправильного використання слова “міф” не вичерпують собою, але тільки найбільш поширені серед таких випадків.

З метою правильного вирішення питання про роль міфів у виникненні та розвитку філософії і в наш час найкраще було б слово “міф” використовувати в першу чергу у значенні, яке було б найбільшою мірою наближеним до початкового значення міфу як священного оповідання, як це здебільшого було в Стародавній Греції, де виникла філософія. Навіть в наш час і навіть тоді, коли мова йде про суспільства сучасного типу, важко знайти таку сферу культури, де б вплив міфів не можна було б виявити. Особливо це стосується впливів на всі сфери життя та культури тих міфів, які відомі всім освіченим людям і існували в Стародавній Греції та в Стародавньому Римі.

Вже Сократес говорив про значення міфів, зокрема, про їх значення для давньогрецької поезії. Так, за словами Платона, Сократес говорив про те, що справжні поети повинні створювати міфи, а не розміркувувати [3, 61 b]. Незважаючи на те, що Сократес протиставляв в цьому випадку певною мірою міфи мірковуванням, важливою частиною яких завжди була філософія, однією з тих сфер, вплив на які міфів може вважатись незаперечним, є філософія. У цьому немає нічого дивного, якщо враховувати значну давність виникнення філософії в Стародавній Греції.

Адже навіть тільки давність давньогрецької філософії вже може пояснити неминучість існування впливів міфів на філософію. Однак, на відміну від мистецтва, про яке говорять найчастіше як про таку сферу культури, яка обов’язково зазнавала значних впливів з боку міфів Стародавньої Греції, про давньогрецьку філософію навіть філософи в цьому сенсі згадують або ж недостатньо, або ж можуть не згадувати взагалі. Давно філософам стало відомо, що все, що існує в нашому світі, повинно мати обов’язково свою форму, а також те, що цю форму здебільшого можна визначити і дослідити. Адже й дійсно найважливішою з особливістей усього нашого світу може вважатись те, що в ньому не могло б ніщо існувати зовсім без усякої форми.

На таку особливість земного буття звернув увагу вже Арістотелес. Виходячи саме з таких міркувань про природу буття нашого світу, він створив своє відоме вчення про значення матеріальних та формальних причин речей, як про такі причини, до яких, на його думку, можуть бути зведені усі інші причини їх існування. Оскільки в нашому світі ніщо не могло б існувати без усякої форми, немає нічого дивного в тому, щоб окремо питання про особливості форми філософії або ж навіть про можливості існування багатьох різних форм філософії виділяти. Адже зрозуміло, що якщо все в світі повинно мати якусь форму свого існування, то і філософія також не змогла б існувати зовсім без всякої форми. Особливістю буття є також те, що поряд з формами, найбільш властивими для кожного з предметів, цілком можуть існувати також і такі форми, які менш властиві для цього предмета. Це можна сказати і про філософію, в якій також можуть бути як більш властиві, так і менш властиві для неї форми. І на протязі історії філософії усіх форм дійсно було досить багато.

Звертає на себе увагу також те, що форми філософії в багатьох випадках є такими ж самими, що і літературні жанри. Причиною цього було те, що філософія найчастіше існувала у вигляді філософської літератури.

На те, що можуть існувати різні форми філософії, а також на їх можливості звернули увагу вже античні філософи. Плутархос, зокрема, стверджував, що філософствувати можна і мовчки, і в грі, і навіть в глузуваннях [7, I, 1, 3]; адже якщо найбільшою несправедливістю, як це було сказано у Платона, є, не будучи справедливим, мати вигляд справедливого [4, II, 361 a], то, з іншого боку, найвищою мудрістю є, на думку Плутархоса, досягнення за допомогою жартів серйозної мети, і, не маючи вигляд філософствуючого, філософствувати [7, I, 1, 3]. Міф також використовуватись міг в якості однієї з форм філософії.

І міф належить до давніх, до дуже важливих, а також до дуже поширених, особливо в минулому, форм філософії. Проте це зовсім не означає, що будь-який міф потрібно вважати філософією. Використання міфу як форми філософії було в історії неодноразово. І це було не тільки в Стародавній Греції, але й пізніше. Однак на те, що міф можна використовувати як форму філософії, самі філософи майже ніколи не звертали увагу.

Література

1. Origenes. Contra Celsum.

2. Macrobius Aurelius Ambrosius Theodosius. Saturnalium conviviorum.

3. Plato. Phaedo.

4. Plato. Republica.

5. Plutarchus Chaeronensis. De amore.

6. Plutarchus Chaeronensis. De Iside et Osiride.

7. Plutarchus Chaeronensis. Quaestiones convivalium.

8. Simplicius. In Aristotelis De caelo Commentaria.

9. Tertullianus Quintus Septimius Florens. Apologeticus.

© Білик О.М., 2010