ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

УДК 130.2

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіеа)

Загадка постає генетично пов’язаною зі сферою сакрального, історично виникає як гра і передбачає ігрове середовище для свого існування. Основною умовою її існування є визнання всіма учасниками певних правил, ігрового простору і часу.

Ключові слова: гра, загадка, знання, соціальні комунікації.

Билык Я.М. Загадка как социальная игра. Загадка представляется генетически связанной со сферой сакральногои ситорически возникает в качестве игры, предусматривающей игровую средусвоего существования. Основным условием её существования является признание всеми участниками определённых правилш, игрового пространства и времени.

Ключевые слова: игра, загадка, знание, социальные коммуникации.

Bilyk Y.M. enigma as a social game. Enigma is genetically connected with the sphere of the sacred, appears historically as a game and foresees the game environment for its existing. The main condition of its existing is the recogniting of the rules, game space and time by all participants.

Key words: game, riddle, knowledge, social communications.

Сакральні знання в архаїчних суспільствах сприймались як привілей для малочисельної групи осіб, що пройшли певні ступені посвяти. Такі знання обов’язково були таємними, не передбачаючи публічного розголошення за присутності непосвячених, а тому були табуйованими. Але табуйованість таких знань, а також необхідність їх надійної охорони від профанації, в тогочасних умовах з неминучістю визначали також і відповідну форму їх нарративності – загадку. Отже однією з найголовніших епістемологічних функцій загадки в архаїчних культурах постає її можливість забезпечити нарративність знань, що притаманні таким типам суспільства.

Ще однією причиною, що зумовлювала використання епістемологічних функцій загадки в архаїчних суспільствах, була довготривала відсутність традиції писемної фіксації таких священних знань, які протягом віків підлягали трансляції лише в безписемній формі. За таких умов форма загадки була найбільш сприйнятною для засвоєння і обмеженої ретрансляції значного обсягу знань у межах спільноти посвячених. Отже наступною функцією загадки на теренах епістемології постає її здатність забезпечувати аспект комунікативності: тобто саме власна форма, що притаманна загадкам, забезпечує існування та збереження в таких суспільствах традиції успадкування знань, а також їх подальшу ретрансляцію.

Але для представника архаїчної культури, практично будь-яке знання сприймалось як магічне та чаротворче. Тому для такої спільноти “знати“ – обов’язково означало “володіти“, але також: “мати змогу впливати на сферу сакрального“. Такого роду знання сприймались як сфера співвідносин з світом сакрального. Будь-яке знання розумілось як таке, що передбачало прямий і безпосередній зв’язок людини – носія такого знання із загальним світовим порядком, з космічними ритмами буття.

За міфологічними уявленнями, вважалось, що весь Космос обов’язково знаходить свій дзеркальний прояв в тих священних ритуалах, що людьми періодично виконуються. Сакральний порядок і рівновага всесвіту потребують (для свого існування і відновлення, а також збереження земного життя) наявності бодай у невеликої групи людей (жреців, що досягли високого ступеню посвяти) відповідних таємних знань щодо сутності космогонічних подій, сакральних речей та сокровенних імен та вміння ним розпорядитись. Саме тому святкування головних календарних свят в архаїчних суспільствах досить часто передбачало появу ситуації змагання жреців у засвоєнні такого сакрального знання та у формі його проголошення. Адже кожне правильно вимовлене слово з цих сакральних знань (але обов’язково в священному місці, за певних обставин та у суворо визначений час) сприймалось як відповідний вплив таких магічних знань на світоустрій [5, с. 126].

Показовою була форма подібних змагань – в них брали участь тільки посвячені. Розподілені на декілька груп, жреці під час такого змагання почергово ставили один одному питання щодо певних особливостей світоустрою, функцій та імен окремих богів та відповідали на них. Такі змагання у загадках мали засвідчити рівень оволодіння тим знанням, яке надає можливість поновлювати співвідносини з макрокосмом та впливати на нього засобами гри. На думку Й. Хьойзінги, такого роду питання та відповіді “...є загадки в повному значенні цього слова, аналогічні за формою і тенденцією загадці як соціальній грі“ [5, с. 126].

Матеріали досліджень Й. Хьойзінги свідчать про поширеність змагань в формі загадок в Індії за ведичної доби. За його інформацією, змагання такого типу були в Індії важливою і необхідною частиною великих свят, оскільки сприймались міфологічною свідомістю як засіб магічного впливу на богів [5, c. 128]. Хьойзінга показує, що під час виконання необхідних священних ритуалів брахмани через відгадування загадок змагалися в “знанні першосутностей“, а також у “проголошенні священних істин“ [5, с. 126]. Остання вимога щодо вимови цих істин, стосується саме тих значень, яких набувало “оголошення“ фрагментів священних текстів. Адже, відповідно до ведичних уявлень, від можливої неточності у їх вимові, ці “священні істини“ могли, на переконання жреців-брахманів, у кращому випадку просто втратити свій сакральний сенс і перетворитись на звичайне слово, а в гіршому – знищити самого винуватця. Тому саме форма загадки передбачала збереження сталої, фіксованої форми знань, яка максимальною мірою сприяла збереженню їх сакральних значень, що є також важливою епістемологічною функцією загадки.

Тому не випадковою була й відповідна форма найдавніших гімнів Рігведи, що передбачала обов’язкову присутність загадки в своїй структурі або навіть існування в формі загадок окремих гімнів, як, наприклад, у наступному фрагменті: “Тоді не було буття; але й нічого не існувало також. Не було простору повітря і своду небес не було понад ним. Що рухалось тоді? І де? Та під захистом кого? Чи складалась бездна із самої води?“ [4, Х]. Відгадка мала грунтуватись на знанні жрецем-брахманом особливостей сакральної символіки та сенсу відповідних ритуалів.

Техніка побудови таких загадок в структурі гімнів, як це видно на прикладі ведичного кодексу та текстів більшості з Упанішад, передбачала почергову зміну коротких констатуючих висловів та прямих запитань: “Куди прямують пори року? ... — скажи мені! Куди прямують дві різні діви, ніч і день? — скажи мені! Чому ніколи не стихає вітер? Чому ніколи не відпочине дух? ... — скажи мені!“ [1, Х, 7-8]. Слід відмітити присутність смислового навантаження в коротких імперативних висловах, які постійно повторювалися в структурі загадки у якості її рефрену: “Скажи мені!“ ... — “Нехай він відповість!

У ведичному кодексі можна віднайти випадки, коли деякі з старовинних ведичних гімнів складались з серії самих тільки питань-загадок — такі приклади можна зустріти в текстах Атхарваведи. Зауважимо, що ведичні гімни, як правило, не предбачали присутності прямої відгадки у своїх текстах і тому тільки іноді перетворювались на діалоги. Через декілька століть в текстах Упанішад пряма запитальна форма загадки (з відповідями чи без них) поступово втрачала значення. Зауважимо, що наш інтерес до технічних аспектів структури таких текстів зумовлений тим, що подібні словесні формули є особливим типом розбудови загадки, в яких лудологічна природа маніфестована досить яскраво.

Отже, на наше переконання, феномен загадки історично виникає як одна з найдавніших форм існування знань або, точніше, ще пра-знань. Одночасно, у зв’язку з сакральним і, відповідно, табуйованим характером таких знань, загадка із необхідністю виконує функції його зберігання, охорони від непосвячених та необхідної трансляції між окремими індивідами та поколіннями. Ми маємо на увазі ще одну дуже важливу для архаїчної культури епістемологічну функцію загадки – охоронну.

Саме ці функції загадки (нарративна, комунікативна, охоронна) найчастіше фіксувались в казковій формі. В цьому немає нічого дивного, оскільки казки можна розглядати як своєрідний спадок міфологічної свідомості та стародавніх текстів типу Вед або Упанішад. Основною умовою існування загадки постає умова, за якою всі її учасники обов’язково повинні були приймати певні правила, простір, час, символіку – і всі інші атрибути такої гри. Навіть зовні загадка постає грою – як почерговий обмін питаннями і відповідями.

Такий приклад свідчить про важливу функцію гри в формі загадки – впорядковуючо-розподільчу. Адже кожне архаїчне суспільство періодично потребує виконання аналогічної дії, але, на переконання людей, що належали до архаїчних суспільств, сакральну санкцію щодо такого типу впорядкування можна було легально отримати тільки шляхом гри, яка уявлялась поєднальною ланкою або медіатором між світами сакрального і природного. Тому суспільне впорядкування в архаїчному суспільстві також неминуче спиралось на використання механізмів гри.

Подібні приклади надає також антична міфологія. Тому не є дивним, що за міфологічними уявленнями вирок долі (тобто знання її) також практично завжди поставав в формі загадки, яку потрібно було правильно зрозуміти і відгадати. Індивід за таких обставин також досить часто волів спілкуватись з сакральним світом щодо рокованого йому через посередництво аналогічної форми – загадки! Тому саме в формі загадки найчастіше відбувався цей своєрідний діалог людини з долею.

Саме так слід сприймати відому розмову про сутність щастя між царем Крезом і Солоном у викладах Геродота [2, Геродот, I, 30–32], сни царя Астіага при народженні його онука – майбутнього володаря персів Кіра [2, I, 107–108, 120], а також розмову царя персів Ксеркса з Артабаном щодо сутності життя людини [2, YII, 45–52]. У міфологічному світогляді форму загадки досить часто мали знаки та свідчення людям рокованого від богів.

Можливо, що подібне сприйняття загадок та ставлення до них у стародавніх суспільствах стало можливим саме тому, що, по-перше, саме такою сприймалася доступна людському пізнанню загальна форма існування сакрального знання. По-друге, для більшості людей, мабудь, завжди, у всі історичні часи було психологічно легше сприйняти саме в ігровій формі інформацію щодо вироку власної долі, яка найчастіше має трагічний характер.

Загадка як форма суспільної гри властива не тільки архаїчним суспільствам. Її хронологічні межі не співпадали з межами цивілізацій Стародавнього світу. Взагалі потрібно зауважити, що традиція такого роду епістемологічних розбудов має здатність зберігатись у суспільній свідомості досить тривалий час. Ми вже зазначали раніше щодо цієї властивості стародавніх сакральних текстів. Але і в межах традицій християнства ми знаходимо яскравий приклад використання ігрового методу (загадки). Мова йде про катехізіс і притаманну йому запитальну форму. Адже така форма є однією з історичних форм загадки. Відмітимо, що ця організаційна форма знання, яку ми визначаємо поняттям “катехітична форма“, в християнстві зберігається досить тривалий час та існує до теперішнього часу як одна з офіційно визнаних (канонічних) форм викладу та ретрансляції основних знань щодо сакрального.

Варто зазначити, що в Стародавній Греції саме в формі загадки виникає софістика. Філософія виникає і поступово розвивається з участю цих стародавніх епістемологічних форм, що були нею успадковані в контексті загальних ментальних чинників. Але, на нашу думку, таке успадкування було закономірним, адже звернення філософів до епістемологічних проблем зумовило їх вихід до проблематики гри та притаманних їй форм.

Навіть форма існування софістики за своєю сутністю є виставою, а софізми – типовими формами загадок. Втім і філософія постійно містить елементи гри, адже навіть етимологія слова “проблема“ свідчить про її агональне походження: “В слові “problema“ міститься два первісних значення: те, за допомогою чого хто-небудь може себе захистити, ставлячи або тримаючи його перед собою, наприклад, щит, і те, що кидають іншому, для того, щоб він його вловив“ [5, с. 169].

Зауважимо, що така специфічна форма розбудови філософії, яка відбувається на підгрунті використання схеми “запитання - відповідь“, була найбільшою мірою властива саме тим культурним епохам, де ігровий феномен займав взагалі провідне або принаймі одне з чільних місць. Саме таку картину ми знаходимо за часів Античності, де філософія часто має діалогову форму, наприклад у Сократа і Платона.

Але Середньовіччя також знає подібні форми організації філософських конструкцій. Так, наприклад, філософський діалог Хільдеберта Лаварденського “Про незворушність“ [3] взагалі можна вважати зразковим щодо побудови не тільки зовнішньої, але і внутрішньої структури діалогічного тексту. Але, потрібно зауважити, що середньовічні філософські та теологічні діалоги не мали смислового навантаження, подібно до аналогічних до них філософських розбудов античної філософії. Адже якщо діалоги Платона можна порівняти з впорядкованою сценічною грою кількох акторів, то середньовічні – з грою тільки одного такого актора, який почергово грає декілька ролей, змінюючи маски. Як правило, одна роль була визначальною, а інші – статичними. Тому, за своєю сутністю, середньовічні діалоги більше нагадують монолог, розмову з самим собою.

Середньовіччя не тільки використовує і творчо модифікує епістемологічний спадок, отриманий від попередніх епох. Більше за те, адже саме Середньовічя додає до нього свої власні, побудовані методом парадоксального співставлення запитань і відповідей, жанрові форми. Приклади цього ми можимо бачити в середньовічній, а потім — в ренесансній літературі.

Особливо це стосується поетичної творчості. Ця область літератури від часів трубадурів і вагантів передбачає обов’язкову присутність структур загадки. Але, мабудь, найбільшою мірою подібний феномен можна зустріти в літературі періоду Пізнього Середньовіччя та початку Ренесансу. Тогочасні поетичні твори були часто побудовані на підгрунті використання методу парадоксального співставлення запитань і відповідей, який є формою загадки. Наприклад, у Франсуа Війона такими були “Балада долі“, “Балада прислів’їв“, “Балада прикмет“, “Балада істин навпаки“, “Балада поетичного змагання в Блуа“, “Спір серця і тіла Війона“.

Таким чином, загадка, будучи генетично пов’язаною зі сферою сакрального, виникає як гра і передбачає ігрове середовище для свого існування. Основною умовою її існування є визнання всіма учасниками певних правил, простору і часу гри. Навіть зовні загадка постає грою — як почерговий обмін питаннями і відповідями. Правильна відповідь була можливою лише при знанні правил гри; для вирішення загадки не могло допомогти знання звичайних речей, але тільки перебування у даному просторі гри.

Література

1. Атхарваведа: Избранное. - Москва: Наука, 1976;

2. Историки античности: в 2-х тт. - т. 1. Древняя Греция. - Москва: Правда, 1989;

3. Памятники средневековой латинской литературы Х - ХII веков. - Москва: Наука, 1972;

4. Ригведа: Избранные гимны. - Москва: Наука, 1972;

5. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня. - Москва: Прогресс, 1991.