УДК 165

 

Количева Т.В. (к-т філос. наук, доцент, Харківська академія залізнодоріжного транспорту)

Лебедєв В.О. (к-т філос. наук, доцент, Харківська академія залізнодоріжного транспорту)

 

ВЗАЄМОДІЯ НАУКОВОГО І ХУДОЖНЬОГО ПІЗНАННЯ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУПІЛЬСТВІ

 

У статті аналізуються поняття про наукове і художнє пізнання, розкривається їх взаємовплив в інформаційному суспільстві. Зроблено висновок, що в інформаційному суспільстві домінує художнє пізнання, тому що віртуальна реальність, як правило, оперує художніми образами. Останні частково втрачають ініціативу створення з боку суб’єкта пізнання.

Ключові слова: наукове пізнання, художнє пізнання, інформаційне суспільство, екранне мислення, інформаційний простір.

 

Колычева Т.В., Лебедев В.А. ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ НАУЧНОГО И ХУДОЖЕСТВЕННОГО ПОЗНАНИЯ В ИНФОРМАЦИОННОМ ОБЩЕСТВЕ. В статье анализируются понятия художественного и научного познания, раскрывается их взаимовлияние в информационном обществе. Сделан взвод, что в информационном обществе доминирует художественное познание, так как виртуальная реальность оперирует художественными образами. Последние частично теряют инициативу создания со стороны субъекта познания.

Ключевые слова: научное познание, художественное познание, информационное общество, экранное мышление, информационное пространство.

 

Kolycheva T.V., Lebedev V.A. INTERACTION OF SCIENTIFIC AND ARTISTIC COGNITION IN THE INFORMATIONAL SOCIETY. The paper examines conceptions both scientific and artistic cognition and analyze their interaction in modern information society. It was shown that  artistic cognition dominate in  information society because virtuality operate by artistic images. The  artistic images partly lost initiative of creation from subject of cognition.

Key words: scientific cognition, artistic cognition,  information society, screen thinking, informative space.  

 Актуальність. Входження людської цивілізації в інформаційне суспільство створило проблему своєчасної підготовки людей до нових умов життя, які вимушують людину вміти доцільно використовувати можливості цього суспільства. Користування інформаційними ресурсами потребує від сучасної людини не тільки високого рівня інтелекту і наявності творчих здібностей, але й певної організації різних видів пізнання. Це важливо тому, що в сучасному світі інформаційна культура особистості являє собою вагому складову загальної культури особистості як системної характеристики.

Перш за все, слід розкрити поняття інформаційної культури. Інформаційна культура особистості передбачає розуміння інформаційних процесів і відношень, ціннісно-смислову сферу людини, її інтереси, світосприйняття, а також особливий ракурс розкриття творчих здібностей. Це є необхідною умовою для успішного засвоєння інформації, уміння адаптувати певну отриману інформацію до конкретних творчих завдань.

Багато сучасних вчених дійшли висновку, що сьогодні життєдіяльність – це процес, необхідною умовою якого є володіння інформацією, яка визначає життєдіяльність суспільства. Особлива інформаційна картина світу  формує не тільки систему поглядів сучасної людини, а й певний спосіб пізнання людини в цілому, враховуючи особливості мисленнєвого процесу.

Метою статті є розглядання понять про наукове і художнє пізнання і розкриття їх взаємовпливу саме в інформаційному суспільстві.

Розробленість проблеми. Питання особливостей наукового і художнього пізнання, а також логічного і образного мислення в умовах цивілізації, що розвивається, розглядались таким автором, як Ч. Сноу, який висунув думку про розмежування художнього та наукового. Оригінальну точку зору розробляє  С. Лем в своєму дослідженні культури, де він стверджує, що культура з притаманним їй художнім мисленням: він вважає художнє мислення і культуру, яка їм створюється, засобом адаптації людини до випадковостей, до змін, які відбуваються в соціумі. Він стверджував, що культура не змінює людину, а лише допомагає прийняти те нове, що створюється наукою.  Тобто, наукове і художнє засвоєння дійсності розглядалось, більшою частиною, виходячи з існуючого взаємозв’язку між ними і в зв’язку з цим цікавим було б зробити спробу проаналізувати  зміни видів пізнання, які приносить інформаційне суспільство в зв’язку з різним характером переважаючого типу мислення в них.

Виклад основного матеріалу. Відомо, що існують науковий і художній способи пізнання навколишньої дійсності. Розглядаючи сутність наукового і художнього пізнання, можна усвідомити спільність їх закономірностей. І наукове, і художнє пізнання походять з навколишньої реальності. Обидва види пізнання мають антиентропійную спрямованість. Людина постійно наводить лад і поза нею, і всередині себе. Художнє пізнання допомагає впорядковувати наші почуття, емоції, переживання – наводити душевний лад. Наука впорядковує знання про зовнішній світ у вигляді законів, використовуючи понятійний апарат. І наукове, і художнє пізнання прагнуть зменшити ентропію зовнішнього і внутрішнього середовища людини.

Розглянемо, за якими основними ознаками розрізняються науковий і художній способи пізнання. Основною місією науки є створення нових знань. Науковий спосіб пізнання претендує на істинність і є самодостатнім. Головним лейтмотивом природничонаукового методу пізнання є пізнання зовнішнього світу й утвердження свого панування над ним. У період панування наукових методів пізнання наголос робиться на отримання всякими явищами, включаючи і вищі людські цінності, раціонального обґрунтування. Наука зайняла ціннісно-нейтральну позицію. Вона як вид людської діяльності керується презумпцією доказовості і працює з явищами, реальність яких доведена їх закономірною повторюваністю і доступністю нині існуючим методам дослідження. Науковий метод пізнання спирається в основному на логічний підхід, основою якого є міркування, що підпорядковуються у свою чергу низці законів і правил.

Крім наукового, існує і художній метод пізнання навколишньої дійсності. Основна його відмінність від наукового методу полягає в тому, що його об'єктом пізнання є ставлення людини, конкретної особистості до навколишньої дійсності. Як об'єкт пізнання наукового методу виступає сама навколишня дійсність, яка може бути перетворена пізнаючим суб'єктом. Тобто, пізнання уявляється як діяльність.

Основною відмінною рисою художнього способу пізнання є використовування художньо-образного мислення при безпосередній участі емоцій пізнаючої особистості. У процесі пізнання навколишньої дійсності здійснюється відображення ціннісних сутнісних рівнів цієї дійсності, створення сутнісної картини світу, пояснення процесів і явищ, однак, на відміну від наукового пізнання, у художньому пізнанні наявне також оцінка процесів і явищ дійсності конкретним індивідом з урахуванням його потребнісно - мотиваційної та емоційно-вольової сфер життєдіяльності.

Художнє пізнання – складна, багатогранна реальність, і відношення між суб'єктом та об'єктом у художньому пізнанні має свою специфіку. Особливий тип такої взаємодії забезпечує, з одного боку, специфіку художнього відображення, а з іншого – обумовлює своєрідність мислення, відчуття та уяви, які діють у сферах художньої творчості. У той час, як у процесі наукового пізнання головною метою суб'єкта є виявлення внутрішньої сутності об'єкта, у процесі художнього пізнання головною метою є безпосереднє відношення загальної сутності об'єкта до загальної сутності самого суб'єкта в конкретних умовах.

Процеси як наукового, так і художнього пізнання – це аналітично -синтетичне осмислення чуттєвих даних, отже, специфіка кожного з них знаходиться саме в особливостях проходження операцій аналізу і синтезу [6, с. 119]. А процеси аналізу і синтезу у свою чергу залежать від характеру і особливостей розумових процесів. Цілісність художнього сприйняття передбачає структурованість, однак процес структурування в художній та науковій творчості відбувається по-різному. Одна з основних відмінностей між ними полягає в тому, що в художній творчості після охоплення пізнаючим суб'єктом окремого явища воно вступає у взаємодію, синтезується з раніше отриманими враженнями. Завдяки цьому з’являється образ, який включає й індивідуальні враження, і разом з тим риси, що характерні для цього роду об'єктів, предметів або явищ, які вивчаються забезпечується цілісне бачення навколишнього світу. І оскільки кінцевою метою художньої творчості є не просто створення абстракції, яка відповідає певним вимогам, а конструювання нової реальності, то ця реальність, на відміну від реальності наукового пізнання, повинна будуватися на конкретних уявленнях конкретного пізнаючого індивіда, на осмисленні тих або інших сторін життєвих реалій, на реалізації сутності пізнаваного через конкретно-чуттєві образи. Тому в художньому пізнанні потрібно акцентувати увагу на окремих аспектах одиничного явища, при цьому не абстрагуючись від загального змісту того, що вивчається. У науковому ж пізнанні всі об'єкти і явища, що вивчаються, піддаються класифікації. Науковому пізнанню властиво акцентувати увагу на якостях того, що вивчається, і повністю абстрагуватися від форми.

Роль суб'єкта художньої творчості здається непомірно великою в порівнянні з роллю суб'єкта наукового пізнання. Життєвий матеріал, який обробляється художнім засобом, допомагає суб'єкту збагатити свій внутрішній світ, й у свою чергу творча діяльність суб'єкта доповнює саму навколишню дійсність, переносить її на новий рівень, відкриваючи в ній нові можливості. У науковому пізнанні творчий процес також відкриває можливості для перетворення навколишньої дійсності. Але участь індивідуального, неповторного особистісного бачення оточуючих суб'єкта процесів виявляється в науковому пізнанні набагато меншою мірою.

Виходячи з означених характеристик видів пізнання, їх різних функцій, взаємного доповнення, можна сказати, що можливості інформаційного суспільства дозволили одночасно використовувати  наукове і художнє пізнання, а також логічне і образне мислення, які з нього випливають. Логічне мислення, як відомо, орієнтується на логіку і раціоналізм суб’єкта, що пізнає , на означені границі мисленнєвого процесу, на певну класифікацію об’єктів. Образне мислення відрізняється охопленням суті об’єкта одразу і відмова від покрокового його дослідження. Як відомо, людина в своїй пізнавальній діяльності користується логічним та образним мисленням, які відрізняються тим, що структурною одиницею логічного мислення є поняття, а образного мислення – цілісний образ [6, с.77].

     За М. Мак-Люеном, фонетична абетка редукувала одночасну дію усіх відчуттів до візуального коду [5, с.67-68]. Нині такий перехід здійснюється за допомогою просторових форм, які називаються засобами комунікації. Можливості інформаційного суспільства дозволяють людині більше використовувати одночасно логічне і образне мислення. Образне мислення відтворюється на новій основі, коли воно зіштовхується з віртуальною реальністю – в такому разі більше участі в мисленні беруть саме образи уяви, а не образи мислення. Логічне мислення також певним чином змінюється. Як стверджує Ж. Бодрійяр, кіно, що створювалося як медіум раціонального, документального, соціального, дуже швидко змістилося в бік уявного [1, с.30], це можна віднести до екранної культури взагалі. Однією з провідних характеристик екранного мислення є поява так званої віртуальної реальності. Ключовими характеристиками віртуальної реальності є темпоральність та каузальність. Час у віртуальної реальності є зворотним – відсутня точка неповертання. Логіка у зв’язку з цим набуває більш вільного характеру, змінює свої причинно-наслідкові зв’язки.

Також суттєвою ознакою екранного мислення є наявність діалогового характеру взаємовідносин матеріалу, що пропонується на екрані, з суб’єктом пізнання. В гротескній формі це продемонстровано у відомому фільмі жахів Д. Кроненберга «Відеодром». В екранному мисленні прискорюється процес перетворення інформації, яка ще не оброблена, в конкретне знання. Логічне мислення суб’єкта, що пізнає, розширює власні границі, тому що вони співпадають з границями фантазії авторів. Крім того, логічне мислення отримує можливість одночасно здійснювати роботу в різних напрямках, на відміну від того, що в звичайних умовах логічне мислення, як правило, має один напрямок, який є найбільш вірогідним. Таким чином, специфіка взаємодії логіки і образу в екранному мисленні полягає в прискоренні зміни образів, які, в свою чергу, дають можливість існувати одночасно різним напрямкам логіки.

Інформаційні технології  змінюють установи сприйняття суб’єкта, а також, спосіб мислення в цілому. Зокрема, часто в комп’ютерних технологіях застосовується звернення до візуалізації не тільки зовнішніх форм об’єктів,  але й до образів, які дають уявлення про внутрішні, невидимі структури об’єктів. Суб’єкт, що пізнає, вибудовує власні смислові зв’язки  в результаті конкретної послідовності образів

Суб’єкт, що пізнає вибудовує власні смислові зв’язки  в результаті конкретної послідовності образів. «…моя дочка, замордована школою, все ж відчуває ніжний трепет по відношенню до Інтернету. Сита по горло домашніми завданнями, вона багато часів поспіль блукає лабіринтами Сітки, тихо мліючи від дослідження поп-культури. Вона терпіти не може запам’ятовувати дати та імена нудних політичних діячів, зате охоче вивчила від «А» до «Я» досьє екзотичних покемонів». Наведена цитата з книжки Брюса Стерлинга достатньо точно характеризує стан речей, з яким стикається кожен, хто працює з поколінням, що підростає. Як визначає автор Холодна М.А., в результаті особливої узагальненості образів, які мають конкретно-асоціативний і конкретно-символічний характер, з’являються загальноприйняті знаки і символи, що характеризуються підключенням формалізованого досвіду. Загальноприйняті знаки і символи в образному мисленні є поштовхом до виникнення перших логічних зв’язків.  Тобто, саме особлива організація образного мислення дає можливість для появи мислення логічного.

Тому для впливу на зміни логічного мислення потрібен вплив саме на образні знаки і символи. Саме в цьому полягає сила масової культури. Вона, використовуючи радіо, телебачення, відео- та комп’ютерні ігри, являє собою виключно потужний засіб впливу на духовне життя сучасного суспільства, що формує свідомість цілих соціальних страт. Нині, в інформаційному суспільстві, що формується, образ починає відігравати усе більшу роль, заміщуючи в деяких випадках у свідомості реальний предмет. Сучасні способи візуалізації дають можливості перетворювати процес роботи логічного і образного мислення. Для цього використовується певні експресивні властивості для зростань зорової уваги [9, с.118]. Також екранне мислення використовує засіб, при якому створюється так званий конфлікт в зображенні, коли змінення параметрів зображення викликає неузгодженість в межах традиційних особливостей образного мислення. В такому разі образне мислення з характерними для себе особливостями здатне розширити поле цілісності свого сприйняття.

Екранне мислення, крім образного, змінює і логічне мислення. Наприклад, Ю. Лотман, аналізуючи композицію в кіномистецтві, описує такі процеси: «В основі кинозначень лежить деформація звичних послідовностей, фактів чи образу речей» [4,  с. 227].Тобто, ті властивості, які характеризують логічне мислення – границі, класифікація об’єкта, що пізнається, певний, найбільш вірогідний напрямок дослідження – змінюється, що сприяє виникненню нової структури, нової впорядкованості. Інформаційні технології є основою якісних змін культурно-інформаційного простору. Зокрема, вони прискорюють одних наукових та художніх концепцій іншими за допомогою логічного тат образного мислення.

Зупинимось на взаємовпливі наукового та художнього пізнання в інформаційному суспільстві і видах пізнання, які притаманні цьому суспільству. У будь-якому виді пізнавальної діяльності присутні елементи і наукового, і художнього пізнання; останнє і витікаюче з нього художньо-образне мислення мають переваги, які недоступні науковому пізнанню. І в художньому, і в науковому способах пізнання широко використовується можливість на основі окремих прикладів, епізодів або тривіальних спостережень створювати цілісний образ. Це явище може свідчити про образне мислення, яке наявне в обох способах пізнання. Однак істотна відмінність між науковим і художнім методами пізнання полягає не у ступені переваги образів, а в якісній відмінності цих образів. Структура художнього образу допускає відбір переважно тих елементів, які відповідають специфічному предмету і специфічній функції мистецтва. Свідомість та інтуїція відбирають із дійсності понятійні і конкретно-чуттєві моменти, які викликають ціннісне ставлення до них. Художній образ є  свого роду зосередженням тих рис навколишньої дійсності, які породжують в особи, що їх сприймає, емоції співпереживання і співвідношення зі своїм досвідом. Реалістичність, «відточеність» художнього образу, його конкретність здійснюються через зображення не всіх деталей, штрихів, а лише тих, які якнайповніше дають можливість не тільки сприйняти поданий образ, але і породжують певне ставлення до нього [3,с. 134].

Можна сказати, що масові комунікації в інформаційному суспільстві  здійснюють поступовий перехід від культури слова до культури наочних образів. Спеціалісти, які вивчають роль масових комунікацій в умовах становлення інформаційного суспільства, стверджують, що в процесі пізнання, а також, в повсякденної реальності людина здійснює оцінку образів, які вона сприймає, виходячи з власної системи цінностей. Тобто, якщо відштовхуватись від природи художнього мислення, можна сказати, що реалістичність природного художнього образу, який надається за допомогою екранних технологій, досягається в результаті такого співвідношення окремих елементів цілісного образу. Яке призводить до можливості по-різному здійснювати емоційну оцінку цих образів. Одну і ту саму інформацію людина може оцінювати, виходячи з різних систем цінностей – багатьох систем цінностей, які пропонує сучасній людині інформаційне суспільство. Все більше розповсюджується віртуальна реальність, що призводить до того, що з’являється своєрідна  «логіка віртуальної реальності», яка переносить характеристики віртуального предмета на предмет реальний [2, с.108].

Наприклад, в основі традиційної естетики кіно ще на початковому етапі розвитку аудіовізуальної культури полягав ефект реальності. Ефект достовірності значно посилився при виникненні інформаційного суспільства. Логіка віртуальної реальності, яку більшою частиною  можна віднести до наукового пізнання, заснована на принципі семіотики, тобто знаковості. В віртуальної реальності суб’єкт не усвідомлює, що він діє в певному напрямку, який створюється і виробляється переходом від одного момента дійсності до іншого.

Як розглянуто раніше, наукове пізнання відрізняється від художнього тим, що суб’єкт, що пізнає, виробляє для себе один напрямок мисленнєвої роботи, певну пізнавальну задачу. На відміну від наукового пізнання, в художньому пізнанні існують два напрямки – пізнавальна задача і домінуюча потреба. Але, якщо говорити про інформаційне суспільство, то слід відмітити, що суб’єкту в чомусь нав’язуються  два ці напрямки мислення, зокрема, домінуюча потреба стає не власною потребою індивіда, а існуючою ззовні. З цього  слід зробити висновок, що в інформаційному суспільстві домінує художнє пізнання, тому що віртуальна реальність, як правило, оперує саме художніми образами. Тобто, художні образи частково втрачають ініціативу створення з боку суб’єкта пізнання.

Домінуюча потреба суб’єкта, що пізнає, отримує вплив ззовні. Тому взаємодія діж науковим і художнім пізнанням в умовах інформаційного суспільства має свою специфіку. Стосовно взаємодії наукового і художнього пізнання в цілому, можна сказати, що взаємодія відбувається шляхом взаємного доповнення. Спираючись на концепцію доповнюваності Н. Бора, наукове і художнє пізнання являють собою різні вимірювання, різні визначення об’єкта [3, с.141]. Доповнюваність, як відомо, має властивість розділення умов, у яких розглядається об’єкт. Наукове пізнання відповідає за втілення логіки, раціоналізму. Художнє пізнання, на відміну від наукового, здійснює вплив на відчуття, на емоції суб’єкта, що пізнає – тобто орієнтується на домінуючу потребу суб’єкта. Якщо, виходячи з означених характеристик, наукове пізнання формує об’єктивно існуючу реальність, а художнє пізнання – індивідуальне бачення, то в умовах бурхливого розвитку інформаційного суспільства взаємодія між видами пізнання деяким чином видозмінюється.

Висновки.  Якщо інформаційне суспільство дає можливість сприймати одну і ту саму реальність, виходячи з різних систем цінностей, і в свою чергу, збільшувати кількість логічних напрямків, використовуючи і меньш вірогідні напрямки мислення, то сама різниця між науковим і художнім пізнанням втрачає свою очевидність. Між науковим і художнім пізнанням втрачається те протиріччя, на якому може грунтуватись доповнюваність, тому що система опису наукового пізнання   запозичує багато елементів систем опису художнього пізнання, використовує елементи моделювання.

Література

1. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства,  или Конец социального. Екатеринбург: изд-во Урал. Ун-та, 2000. – 96 с.

2. Данил’ян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз). Монографія. – Харьков: Право, 2008. – 184с.

3. Количева Т.В. Особливості наукового і художнього пізнання та їх взаємодія. – Харьків, 2009. – 172 с.

4. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. – М.: Искусство, 1970. – 383с.

5. Мак-Люэн М. Галактика Гуттенберга. Сотворение человека печатной культуры. – Киев: Ника-Центр, 2004. – 432 с.

6. Піхманець Р.В. Психологія художньої творчості. – К.: Наук. думка, 1991. – 164с.

7. Стерлинг Б. Будущее уже началось: Что ждет каждого из нас в XXI веке. – Екатеринбург: У-Фактория, 2005. 264 с.

8. Холодная М.А. Интегральные структуры понятийного мышления. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1983. – 190с.

9. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.В. Петухова. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 400с.

© Количева Т.В., Лебедєв В.О., 2010