УДК 39.001.361 (477.54/.62)
Парщик В.В. (аспірантка кафедри теорії культури і філософії науки
Харківського національного університету імені . В.Н. Каразіна)
ІДЕНТИЧНІСТЬ В УМОВАХ МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ (НА ПРИКЛАДІ КУЛЬТУРИ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ)
Дана стаття присвячена дослідженню ідентичнсті в умовах мультикультуралізму на прикладі культури Слобідської України. Особлива увага приділіється вивченню та аналізу культруних альтернатив, що обумовили формування мультикультурної моделі розвитку регіону Слобожанщини та ідентичності слобожанського населення. Результати даного дослідження демонструють специфіку у формуванні ідентичнсті слобожан в умовах мультикультурності, її конкретних рис, що в свою чергу визначило особливості формування культурного простору досліджуваного регіону.
Ключові слова: ідентичність, мультикультуралізм, Слобідська Україна, етнічна група, етнічна ідентичність.
Парщик В.В. ИДЕНТИЧНОСТЬ В УСЛОВИЯХ МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛИЗМА (НА ПРИМЕРЕ КУЛЬТУРЫ СЛОБОДСКОЙ УКРАИНЫ)
Данная статья посвящена исследованию идентичности в условиях мультикультурализма на примере культуры Слободской Украины. Особое внимание уделяется изучению и анализу культруних альтернатив, которые обусловили формирование мультикультурной модели развития региона Слобожанщины и идентичности слободского населения. Результаты данного исследования демонстрируют специфику в формировании идентичности слобожан в условиях мультикультурности, ее конкретных черт, что в свою очередь определило особенности формирования культурного пространства данного региона.
Ключевые слова: идентичность, мультикультурализм, Слободская Украина, этническая группа, этническая идентичность.
Parshchik V.V. IDENTITY IN MULTYCULTERAL CONDITIONS BASED ON THE EXAMPLES OF SLOBODAN UKRAINIAN CULTURE.
This article is devoted research of identity in multyculteral conditions based on the examples of Slobodan Ukrainian culture. The special attention is spared a study and analysis of culteral alternatives which stipulated forming multyculteral model of development of region of Slobodan Ukraine and identity of slobodan population. The results of this research demonstrate a specific in forming of identity slobodan in multyculteral conditions, its concrete lines, that defined the features forming the culteral space of this region in same queue.
Key words: identity, multyculteralism, Slobodan Ukraine, ethnic group, ethnic identity.
Питання особливостей ідентичності населення Слобідської України виникає одразу з моменту заселення території Дикого поля у 1654 році. Політика переселення, яку здійснював російський уряд у XVIII ст. та взагалі вигідне географічне положення створили умови для появи на території Слобожанщини представників багатьох етнічних груп, серед них такі як: греки, поляки, татари, євреї, білоруси, німці, литовці, латиші, румуни, вірмени, чехи, естонці, цигани та ін., є також свідчення про проживання на поч. ХІХ ст. представників мусульманського світу [5, с. 66].
Багатонаціональність культурного простору Слобожанщини свідчить про існування на цій території своєрідної моделі розвитку суспільства, яка має назву мультикультурної. Ми вважаємо, що демонстрація етнічного складу населення досліджуваної території, аналіз культурної ідентичності слобожан являє актуальну культурологічну проблему та допомагає розкрити особливості формування культурного простору даного регіону.
Мультикультуралізм як явище природне або історично сформоване стає все більш популярним в роботах сучасних науковців. Вивчаються різні його аспекти, умови формування, культурні складові. Мультикультуралізм висунув на перший план ідентичність [11, с.64]. Тому питання ідентичності розглядається в усіх дослідженнях, що стосуються питання мультикультуралізму. Але науковці наголошують переважно на психологічному та політологічному акценті в аналізі ідентичності, приділяючи меншу увагу культурному. Що ж стосується питання мультикультуралізму та ідентичності, то з цього приводу спектр думок дуже різноманітний, і часом кардинально протилежний – від визнання того факту, що саме мультикультуралізм веде нас до розуміння ідентичності, до сприйняття мультикультуралізму руйнівною силою цієї ідентичності. Дійсно, деякі теоретики вважають, що саме мультикультуралізм руйнує традиційну систему цінностей, орієнтири національного менталітету. Інші ж, навпаки, стверджують, що мультикультуралізм підкреслює різноманіття та різниці в націях. Так чи інакше, ми вважаємо, що ідентичність в умовах мультикультуралізму повинна розглядатись не як усталений феномен.
Так російський дослідник даного питання В.С. Малахов стверджує, що ідентичність в умовах мультикультуралізму набуває найвиразніших рис, а представники різних етнічних груп намагаються підкреслити свою знаковість [6].
Філософ Юрген Хабермас наділяє ідентичність в умовах мультикультуралізму рисами комунікативності, пропонуючи однойменну концепцію комунікативної ідентичності. Хабермас вивчає, яким чином конструюється ідентичність людини комунікативного (відкритого) та мультикультурного суспільства. Він вважає, що ідентичність людини формується внаслідок самопізнання та ототожнення себе як з внутрішнім, так і з зовнішнім світом. Тому ми приділяємо велику визначальну роль соціального середовища, в якому знаходиться людина, і під впливом якого відбувається формування її культурної ідентичності. «Во взаимодействии человек проясняет свою идентичность, стремясь соответствовать нормативным ожиданиям партнера. В то же время человек стремится к выражению своей неповторимости» [12, с. 14].
Якщо говорити про англійського дослідника питання мультикультуралізму та ідентичності Чарльза Тейлора, то слід звернутись до його праці «Мультикультуралізм і політика визнання». Ч. Тейлор демонструє «необхідність забезпечення культурного контексту діяльності індивіду за допомогою інституційно закріпленого визнання партикулярних культурних традицій» [10, с. 169]. Він вважає, що індивід та його ідентичність визначається у своїх вчинках і цілях тією культурою, в межах якої відбулася його соціалізація.
Один із дослідників даної проблематики Г. Терборн висуває проблему ідентичності в мультикультурних суспільствах на перший план і вважає питання формування, зміни та визнання культурної ідентичності недостатньо вивченими. «Среди многих вопросов по поводу культуры, которые вызывает или должен вызывать мультикультурализм, два относятся к наиболее важным сторонам мультикультурных обществ. Один касается различия между статичными и изменчивыми культурами, т.е. статичной и изменчивой мультикультурностью…Проблема изменчивости и стабильности тесно связана с другой - напряженим между аутентичностью культуры и ее адаптивностью» [11, с. 64, 65]. Дослідник розглядає різні моделі функціонування культурного середовища, статичну та динамічну, в якому представники різних етнічних груп знаходять або ні своє визнання, чи їх ідентичність формується шляхом асиміляції з ідентичністю аутентичної культури.
Якщо говорити про культурну ідентичність в умовах мультикультуралізму відносно Слобожанщини, то це питання недостатньо розроблене у вітчизняній науковій літературі. Тому ми маємо можливість використовувати історичний науковий матеріал наступних дослідників історії та культури нашого краю, які прямо чи опосередковано торкались цієї проблематики.
Д. Багалій і Д. Міллер надають основу для розгляду Слобожанщини як мультикультурного середовища. Однойменна праця Д.І. Багалія «Історія Слобідської України» демонструє різноманітну етнічну палітру на території даного простору, починаючи з його заселення. Тут ми бачимо представників великоросійських поселень «Число великоросійських поселенців в різних містах Слобідської України то збільшувалося, то зменшувалося од усяких випадкових причин» [2, с. 22]. Проте, як зазначає Д.І. Багалій «Великоросійське заселення Слобожанщини було дуже невелике, як його зрівняти з українським» [2, с. 23]. Що стосується так званих «чужоземних» переселень, то вони починаються ще з XVII ст.. «…у Чугуєві поселилися калмики іщу у XVII ст..» [2, с. 39], та взагалі «Чужоземне заселення Слобідської України було дуже невеличке – сюди приходили волохи, калмики, серби, цигане і євреї» [2, с. 39]. Але ж з часом відсоток представників різних етнічних груп зростає, та виокремлюються дві великі, українська та російська, при чому перша з них залишається домінуючою.
Пітання культурної ідентичності слобожан в умовах мультикультуралізму простежується в роботах видатного дослідника М.Ф. Сумцова Зокрема, М. Ф. Сумцов розглядає культурні відносини між українцями та великоросами та прикладі етнографічнх матеріалів. «Відношення між українцями та великоросами – ділові та прохолодні. Села проживають поряд; але у кожного своя мова; особливий одяг; відсутність спільних гулянок; шлюби здійснювались лише у колі своїх соплемінників» [8, с. 112]. Ми можемо простежити різниці у формуванні культурної ідентичності цих двох народностей, незважаючи на те, що вони проживають на спільній території.
Г.Ф. Квітка Основяненко, в його працях ми також бачимо доводи існування на території Слобожанщини різних етнічних груп та функціонування мультикультурної моделі розвитку суспільсвта «Поселяне сих полков – из украинцев, настоящих поляков и даже чужеземных народов – приняли название казаков; а как первые из них были выходцы из повета Черкасского, староства Чигиринского, во владении польском, то вообще все жители сих слободских полков начали именоваться для отличия от малороссиян, поляков и др., «черкасами», составляли как бы особый народ» [3, с.32].
В історіографічному колі цього питання існують культурологічні праці сучасних дослідників В. Маслійчука [5], Н.В. Аксьонової [1], О.В. Титар [9]., Т.М. Кулікової [4] та ін. Відома робота «Харків багатонаціональний» [13], яка являє собою культурологічне дослідження історії Слобідської України, існування на цій території представників різних національностей та їх вклад в розвитку культури даного регіону.
Новизна дослідження складається в нерозробленості культурологічного аспекту цього питання стосовно регіону Слобідської України, тому головна наша мета полягає у розгляді та аналізі культурних альтернатив, що виникли на Слобожанському просторі та вплинули на формування культурної ідентичності слобожан. Культурний простір Слобідської України сповнений символічними ресурсами, отже питання формування культурної ідентичності населення не зводиться до вибору вже існуючих готових ідентичностей, мова йде про їх асиміляцію та неповторне вираження в єдиній формі в умовах полікультурності.
Створення спільного культурного простору багато в чому залежить від наявності в його межах спільної культурної ідентичності. Ці явища взаємообумовлені. Не зважаючи на існування на цій території представників з різною етнічною належністю, мовою, правом, релігією, все ж таки на певному культурному просторі існують спільні традиції (політичні та правові) та спільна спадщина (релігійна й культурна).
Ідентичність динамічна, досить мінлива. В загальному розумінні – це належність людини до певної групи, що визначає своє місце в соціокультурному просторі.
Сутність культурної ідентичності складається в усвідомленому прийнятті індивідом відповідних культурних норм і зразків поведінки, ціннісних орієнтацій та мови. У свою чергу формування перелічених норм залежить від багатьох факторів, найголовнішими з яких є природній та історичний. На нашу думку, в ситуації Слобідської України ці фактори взаємопов`язані та обумовлюють один одне. Вигідне географічне положення регіону сприяло розвитку торгівлі, постійних соціальних та культурних комунікацій, що безумовно вплинуло на її історію.
Мультикультуралізм культури Слобідської України обумовив створення свого, особливого типу людини, свого типу ментального сприйняття світу. Менталітет було сформовано в умовах поєднання української, російської, єврейської, польської, татарської культури та ін. Проте, як пише Д.І. Багалій «...велика сила народу прийшла в Слобiдчину iз Гетьманщини, з Лiвобережжя, але бiльша частина їх належала до тих, що прийшла в Лiвобережжя з Правобережжя» [2, с. 28]. Отже, це доводить те, що на фоні різноманітної культурної палітри перевагу все ж таки складав український етнос майже в усіх регіонах Слобідської України і домінуючу роль у формуванні ідентичності слобожан відігравала саме українська культура.
Німецький соціолог Франц-Олаф Радке, виділяючи соціально-педагогічний тип мультикультурного суспільства, наголошує на його утопічності, проголошуючи, що в жодному суспільстві різні релігійні та національні групи, існуючи на спільній території, не можуть користуватися рівними правами і не зазнавати тиску з боку домінуючої групи населення [7, с. 161]. Звісно, з цим ми повинні погодитись. Але, досліджуючи характер мультикультурного суспільства Слобідської України, ми маємо підкреслити його поміжний і транзитивний характер. У цій ситуації роль домінуючої групи (українців) зменшується та обумовлює специфічність етнічної ідентичності населення Слобідської України.
Вчені виділяють чотири типи етнічної ідентичності:
1. моноетнічний – тільки з однією етнічною групою;
2. біоетнічний або множинний (одночасно з кількома групами);
3. маргінальний: слабка або нестабільна самоідентифікація з двома або більше етнічними групами чи «шатання» між ними, що може в разі привести до повного відторгнення етнічної ідентичності – до так званого етнічного нігілізму;
4. панетнічний, тобто сильна ідентифікація з групою, яка включає множинність етнічних груп.
Ми вважаємо, що ідентичність переважної більшості населення Слобідської України характеризується частково маргінальністю. Вона слабка та нестабільна, і це обумовлено, перш за все, мультикультурністю суспільства. Проте ідентичність слобожан коливається не між всіма ідентичностями існуючих на спільній території народів, а тільки між українською та російською. Це пов’язано і з чисельним фактором, адже кількість великоруського населення, проживаючого на території Слобожанщини була найбільшої після українського. Крім того, треба вказати і на географічний фактор, адже регіон Слобідської України був прикордонний з Російської імперією, і в нього входили такі російські області як Курська, Воронезька та Бєлгородська. Невизначеність між українською та російською культурою - притаманна риса слобожанської ідентичності. А особливості ідентичності суспільства та характер розвитку культурних тенденцій визначають особливості та формують будь-який культурний простір.
Характеризуючись високим рівнем толерантності, етнічна ідентичність виражається в подвійності національної свідомості, комплексі відчуття себе представником менш цінного етносу і практикою використання в повсякденному житті спілкуванні двох мов, російської та української.
Результатом специфічної етнічної ідентичності стала слобожанська говірка, яка сформувалася починаючи з XVII ст. внаслідок заселення і дозаселення Слобідської України, побутує у південно-східних районах Сумської, Харківської, північних районах Луганської та Донецької областей, півдні Курської, Белгородської та Воронезської, а також в північно-західній Ростовській областях. Як пише Д.І. Багалій «Населення Слобожанщини склалося з ріжних етнографічних поділів українського народу і через те, як воно звичайно буває, й українська мова тут витворилася не задніпрянська, не галицька, не чернігівська, а власна, місцева, немов середня між ними» [2, с.28]. Слід відмітити, що межі слобожанського говору навіть на території України визначаються досить умовно.
В умовах мультикультурності та транзитивності сформувалася та переважна якість слобожанського характеру, як гнучкість. Слобожанин завжди вміє домовлятися зі всіма та пристосовуватися до будь-якої ситуації. Він – тверезо мислячий авантюрист, романтик та прагматик, індивідуаліст та колективіст одночасно [13, с. 230]. Ця подвійність слобожанського характеру в цілому безумовно пов`язана з географічним положенням і сформованою транзитивною культурною моделлю розвитку суспільства. Адже Харків, як було вже сказано раніше, був кордоном. Перш за все, кордоном географічним – північні ліси зіткнулися з південним степом. Тобто, сформувався природний компроміс – лісостеп. Північніше проживали племена землеробів, південніше – кочовиків-скотоводів, а Харків опинився на тій самій території, де вони поєднались. Ця територія була гігантським котлом, в якому сформувалися слобожанська гостинність, національна та релігійна терпимість, тобто ті якості, які дозволяють сучасному Харкову – місту багатонаціональному та мультикультурному (зараз тут більше 20 спільнот) уникнути національних та релігійних конфліктів. Такі риси ідентичності слобожан, крім всього відобразилися і у політичному житті суспільства.
Отже, аналіз культурних альтернатив, що виникли в слобідській культурі, призвів нас до висновку, що ідентичність, яка сформувалась, поєднувала як позитивні, так і негативні риси мультикультурної моделі – толерантність, гнучкість, мінливість, авантюрність, прагматизм, маргінальні коливання. Толерантне співіснування поряд з іншими культурами, гнучкість у прийнятті нових культурних та соціальних тенденцій та в певних умовах швидка зміна їх новими вказує на специфіку слобожанської ідентичності на фоні різноманітної палітри культур. Харків і зараз продовжує займати позиції маргінальності в процесі культурогенезу слобожанського простору та у формуванні культурної ідентичності та зберігає свій мультикультурний статус.
Література
1. Аксьонова Н.В. О территории историко-этнографического региона «Слобожанщина»: проблема исторического становления и формирования границ / Н.В. Аксьонова // Белгородский историко-археологический сборник. – Белгород, 2004.
2. Багалій Д.І., Історія Слобідської України / Д.І. Багалій. – Х.: Дельта, 1993. – 256 с.
3. Квітка-Основ’яненко Г.Ф. О Харькове и уездных городах Харьковской губернии / Г.Ф. Квітка-Основ’яненко. Зібрання творів у семи томах. – Т. 7. – К.: Наукова думка, 1981. – 530 с.
4. Кулікова Т.М. Мульткультурність: межі можливого / Т.М. Кулікова // Філософські перепетії. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2004. - № 638. – С.186-192
5. Маслійчук В.Л. Провінція на перехресті культур: Дослідження з історії Слобідської України XVII– XIX ст / В.Л. Маслійчук. – Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2007. – 400 с.
6. Малахов В.С. Мультикультурализм и ідеологія «инаковости». Режим доступа: http://intellectuals.ru/malakhov/izbran/7inak.htm
7. Олаф-Радке Ф. Мультикультурализм / Ф. Олаф Радке // Философско-литературный журнал «Логос», № 5-6, 2000. – С. 159-165
8. Сумцов М.Ф. Слобожане: Історико-етнографічна розвідка / М.Ф. Сумцов; передмова, примітки та післямова В. Фрадкіна. - Х.: Акта, 2002. - 282 с.: іл.
9. Титар О.В. Культура Слобожанщини: проблема національно-культурної ідентичності / О.В. Титар. – Харків, 2006. – 240 с.
10. Тейлор Ч. Мультикультуралізм і “політика визнання” / Ч. Тейлор. – К.: Альтерпрес. – 2004. – 172 с.
11. Терборн Г. Мультикультурные общества / Г. Терборн // Социологическое обозрение. – 2001. – № 1, Т.1.– C. 50-67.
12. Хабермас Ю. В поисках национальной идентичности. Философские и политические статьи / Ю.Хабермас; перевод с немецкого. – Донецк: Издательство «Донбасс», 1999. – 123 с.
13. Харьков Многонациональный / С.И. Посохов, В.М. Духопельников, Л.И. Лойко. – Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно-образлвательных инициатив, 2004. – 256 с., [32] с.
© Парщик В.В., 2010