УДК 130.2                                                                               

 

О.В. Скалацька

 

(Одеський національний університет імені І.І. Мечникова)

 

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ГЛОБАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ

 

У даній статті аналізується проблема впливу глобалізації на релігії та глобальний характер релігії, характеризуються основні види реакції традиційної релігії та нових релігій на глобальні зміни. Акцент робиться на діяльності нових релігій, формуванні нових умов для виникнення конфлікту, пов'язаних з глобалізаційними процесами в сучасному суспільстві.

Ключові слова: глобалізація, глобальні зміни, нові релігії, релігійний конфлікт.

 

Е.В. Скалацкая. ГЛОБАЛИЗАЦИЯ И ГЛОБАЛЬНЫЙ ХАРАКТЕР РЕЛИГИОЗНОГО КОНФЛИКТА

В данной статье анализируется проблема влияния глобализации на религии и глобальный характер религии, характеризуются основные виды реакции традиционной религии и новых религий на глобальные изменения. Акцент делается на деятельности новых религий, формировании новых условий для возникновения конфликта, связанных с глобализационными процессами в современном обществе.

Ключевые слова: глобализация, глобальне изменения, новые религии,  религиозный конфликт.

 

E. Skalatskay. GLOBALIZATION АND THE GLOBAL NATURE OF RELIGIOUS CONFLICT

This article examines the impact of globalization on religion and the global nature of religion, characterizes the main forms of reaction of the traditional religion and the new religion on the global changes. The emphasis is on the new religions, there are new conditions for the appearance of conflict arising from the globalization processes in modern society.

Key words: globalization, the global changes, the new religion, religious conflict.

 

У другій половині ХХ століття, в наслідок трансформацій суспільних систем (серед чинників яких особливо варто виділити: боротьбу за рівноправність між соціальними групами, національно-визвольні, сепаратистські рухи, результатом яких стає розпад держав і утворення нових), виникли нові умови формування, динаміки й проявів соціальних конфліктів.

Згідно звітів Центра оборонної інформації США, який займається дослідженнями в області безпеки, у 2007 році у світі налічувалося 15 збройних конфліктів (до них були віднесені ті зіткнення, в яких кількість жертв перевищувала тисячу чоловік) і 21 «гаряча точка». У більшості цих конфліктів простежується релігійний мотив: між сунітами і шиїтами (Ірак); між індуїстами і мусульманами, сикхами і мусульмани (Індія); між Ізраїлем і Палестинською Автономією; Уряд Китаю проти Руху за Звільнення Східного Туркестану; Уряд Алжиру проти Збройної Ісламської Групи. Між християнами та мусульманами відбувається війна в Індонезії (проти сепаратистів Молуккских островів і сепаратистів острова Сулавесі), на Філіппінах (проти організації «Абу Сайаф» і Ісламського Фронту звільнення Моро), у Нігерії, Судані й Уганді, та в інших країнах. Боротьба з тероризмом також має релігійну мотивацію: Уряд США проти «Аль-Каіди», Росія проти чеченських сепаратистів, уряд Афганістану проти «Талібан», Ізраїль проти палестинських терористичних угрупувань [2].

Крім збройних конфліктів нерозв’язаними залишаються вікові внутрішньорелігійні протистояння, наприклад, в Ірландії та Канаді між католиками й протестантами.

Ці дані свідчать про актуальність дослідження глобального релігійного конфлікту. При цьому, важливо відрізняти глобалізаційні проблеми від глобального характеру релігії. Перший процес може привести до змін в релігійних традиціях відповідно до суспільних трансформацій, другий – навпроти, зароджується в релігії й впливає на соціальні процеси. Нові релігії (НР) другої половини ХХ століття являють приклад поєднання цих двох процесів. 

Мета статті полягає в тому, щоб розглянути появу нових релігій як глобальну подію, що призвела до змін умов і проявів релігійного конфлікту.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- позначити особливості сучасного глобального релігійного конфлікту, починаючи з другої половини ХХ століття;

- охарактеризувати основні види реакції релігії на глобальні зміни;

- виділити глобальні особливості поширення та сприйняття НР, що створюють конфліктні лінії у другій половині ХХ століття.

Соціально-філософське осмислення глобального конфлікту розглядається в багатьох роботах сучасних дослідників (Глушкова І.П., Дмитрієв О.В., Піменов О.О., Травіна О.М., Уткін О.І., Філатов С.Б., Хантінгтон С., Черняк Є.Б., та інші) у тому числі в працях українських вчених (Арістова А.В., Даніл'ян О.Г., Здіорук С.І., Колодний А.М., Мартинюк Е.І., Шумунова Д.Д, та інші).

Тема зв’язку глобальних процесів і релігії вперше, на монографічному рівні, була досліджена наприкінці восьмидесятих років ХХ століття у книзі «Релігія в сучасному світі: релігійна ситуація у світі з 1945 по теперішній час» [8], у якій на прикладах різних релігійних традицій, дослідники виділили п’ять їх можливих відповідей на зміни, що відбуваються у світі. Перша відповідь – це за подобою черепашки, коли релігія відступає усередину, не бажає визнавати необхідність змін. Друга відповідь пов’язана з творчим оновленням традиції у межах консерватизму, що може відбуватися за допомогою ідентифікації, наприклад, як у мусульманських країнах або Індії. Наслідком цього може стати пасивне ставлення до змін або політизація релігії. Третій варіант відповіді являє собою соціальну реформу, що виражається у відповідних ритуалах, інтерпретації, біблійному тлумаченні священних текстів, що може виявитися у форму засвоєння елементів інших традицій, за допомогою яких перетворюються раніше не використовувані елементи власної традиції. Прикладом такої реакції являється консервативний іудаїзм, ліберальний протестантизм, неоіндуїзм. Четверта відповідь пов’язує традиції та сучасні процеси. Релігії погоджуються з тим, що нові проблеми, викликані глобальною ситуацією, вимагають радикального тлумачення. П’ята відповідь пропонує відмовитися від нездатних до змін традицій релігій, або сформувати новий релігійний рух. Наслідком цього може стати відмова від секуляризованого світу, який не задовольняє, шляхом приєднання до нового (або іншого старого) релігійного руху [8, р.42-46].

Перераховані відповіді релігії на процеси глобалізації, є виявом та чинником нових умов виникнення релігійних конфліктів. Якщо релігія не відповідає на ці проблеми глобалізації (як у першому варіанті відповіді – закриття подібно черепашці), вона стає в опозицію з різними суспільними інтерпретаціями, тому що не відповідає сучасним тенденціям. Виняток складають такі сучасні процеси, які не мають однозначної реакції у суспільстві, наприклад, легалізація одностатевих шлюбів, питання біоетики (штучне запліднення, клонування і т.п.). Коли релігія відповідає на виклики сучасності, то можливо виникнення в ній внутрішнього конфлікту, тому що часто знаходиться група прихильників, які не бажають погоджуватися з такою зміною своєї традиції. Отже, здається, що неминучим наслідком впливу глобалізації на релігію є виникнення внутрішнього або зовнішнього конфлікту.

Як ми вже вище вказували, проблемою дослідження глобальних процесів у релігії займається багато релігіє знавців, наприклад, Е.І. Мартинюк, який називає «глобалізацію» одним з іншими (біля трьох десятків) конвергентних процесів релігійного життя другої половини ХХ століття. На його думку, «глобальний характер мають практично и основні властивості всі конфлікти на релігійній основі, особливо ті, які призводять до війни» [5, c. 44]. Е.І. Мартинюк виділяє чотири основні властивості глобального релігійного конфлікту: це явище притаманне практично всім релігіям; немає жодного регіону, де їх немає; вони поєднані з іншими процесами (економічними, політичними, етнічними, соціальними); та можуть досягти антагоністичних відносин.

Зазначене Е.І. Мартинюком «поєднання з іншими процесами», на наш погляд, є домінуючим, особливо у зв’язку з політичним та етнічним факторами. Політизація релігії викликає невдоволення суспільних інститутів, тому що не відповідає демократичним нормам, згідно яким церква відділена від держави. На думку російського дослідника С. Б. Філатова, після Другої світової війни в Америці і Європі відсутні конфлікти між релігією та політичними силами, їх взаємодія тепер полягає у «прагненні всіх основних політичних сил, так само як і церков, уникати відкритого публічного протистояння» [6, c. 15-16].

Актуалізація зв’язку релігії з етнічною ідентифікацією, послужила введенню деякими вченими терміну «етноконфесійні» конфлікти. На наш погляд, у цьому випадку, необхідно розрізняти основу конфлікту, мотив, та подальші його зміни. І. П. Глушкова розглядає цей процес на прикладі релігійної ідентичності в Індії. На думку автора, з часів боротьби за незалежність основним орієнтиром внутрішньої політики Індії, було формування загальнонаціональної ідентичності. Релігією, що виконує функцію єднання полі конфесіонального суспільства став індуїзм, який з загостренням різних соціальних конфліктів, «знову виявився викликаним, і релігійна ідентичність стала інтерпретуватися як національна» [4, c. 223-224].

Також необхідно додати, що в другій половині ХХ століття, відносини між релігією і державою, релігіями та державами, стали залежати від міжнародних правових норм, невідповідність яким спричиняє міжнародні санкції стосовно країни порушника, що в свою чергу вплинуло на хід конфліктів та можливість їх вирішення.

В історії важко знайти приклади вирішення релігійних протистоянь. Ми можемо спостерігати тільки їх постійні трансформації з перемінним вгасанням та активізацією, що підтверджують дані Центра оборонної інформації США, згідно яким, у порівнянні з 2003 роком кількість збройних конфліктів скоротилася вдвічі [2; 3]. На наш погляд, краще розуміти, що вони не скільки згасли, скільки змінилися на стадії ескалації, що призвело до трансформації збройних конфліктів у «гарячі точки».

Зміни релігійного конфлікту на прикладі християнства, розглядає Є.Б. Черняк. На його думку, першим конфліктом, у якому християнство виступало як суб’єкт, було протистояння з Римською імперією, що перетворилося в конфлікт між Імперією й «варварським миром» [7, c. 12]. У період Середньовіччя виникли внутрішні конфлікти між Католицтвом і Православ’ям та з іншою релігією – ісламом, трансформації яких ми можемо спостерігати дотепер у різних країнах світу.

Протистояння між мусульманами і християнами, що трансформувалися в хрестові походи 11-16 століть, має своє продовження не тільки в збройних зіткненнях, але й у вигляді боротьби з тероризмом. Протистояння в Османській імперії наприкінці ІХХ – початку ХХ століття переросло в етнічний конфлікт, проявом якого став геноцид ассирійців, вірменів, понтійських греків.

Трансформації конфлікту формують стереотипи сприйняття «іншого» та «чужого». Сприйняття релігійної організації і її послідовників масами, засновано не на наукових знаннях, а на стереотипах. Наприклад, буддизм сприймають як миролюбна релігію, у якій панує принцип ненасильства, століттями демонізувався образ євреїв, зараз формується образ мусульман як терористів, особливо після подій 11 вересня 2001 року.

У сучасних релігійних конфліктах ці «стереотипи», що сформовані століттями, використовуються в нових формах прояву конфлікту – інформаційних війнах. В інформаційному просторі ми можемо знайти традиційні протистояння між іудеями і мусульманами, християнами і мусульманами, здавна існуючими і новими релігіями. Досить пригадати скандал, пов'язаний з публікацією у датських виданнях карикатур на пророка Мухаммеда. Ісламський мир відповів на це не тільки акціями протесту, проведенням виставки карикатур на тему Холокосту в Ірані, але й атаками на датські сайти. Сайти Папи Римського піддалися атаці ісламських хакерів після його виступу в Регензбурзі, у якому він, пославшись на візантійського імператора XIV століття Мануїла ІІ Палеолога вимовив: «Покажіть мені, те нове, що приніс Мухаммед, і ви знайдете тільки зле й нелюдське, таке, як його наказ поширювати віру, яку він проповідував мечем» [1].

Одним з наслідків глобалізації є поява нових релігійних рухів. Незважаючи на те, що утворення нових релігій – це постійних процес, їх сучасна поява, має свої особливості, з найбільш характерних наведено такі риси: поява у другій половині ХХ століття; харизматичність засновника; послідовниками є молоді люди, освічені, що належать до середнього класу.

Релігійні конфлікти, у яких беруть участь ці релігії, в основному, не пов’язані з такою глобальною тенденцією як етнічна ідентифікація, але підпорядковані процесу політизації. Характерні для будь-яких конфліктів територіальні домагання, простежуються тільки в деяких неоязичних течіях, які пов’язані з встановленням особливого соціального порядку на цій території.

У контексті релігійного конфлікту діяльність НР має двосторонній характер. З одного боку, НР своїм розповсюдженням сприяють певним глобальним процесам. З іншого боку, їх сприйняття в різних суспільних системах так само носить глобальний характер. Генетично ці релігії пов’язані не тільки з якою-небудь традицією (християнською, буддистською, індуїстською,язичеською, та іншими), як це було раніше, але й з’являються синкретичні (еклектичні) рухи, що поєднують кілька традицій (Церква Уніфікації, Всесвітня віра Бахаи, Велике Біле Братство та інші), утворюються групи, що безпосередньо відповідають деяким конкретним глобальним процесам (реліти, кібер-релігії).

До того ж, такі глобальні процеси другої половини ХХ століття як плюралізм і демократія розширили можливості розповсюдження і НР. Ці релігії в новій країні у процесі своєї адаптації зіштовхувалися з соціальними протистояннями, що створює підставу для конфлікту. По-перше, з культурним неприйняттям, що виникнуло на ґрунті дійсних різниць. Це стосується не тільки, наприклад нових східних релігій, що виникли на Заході, а всіх НР, тому що вони пропонують елементи нового соціального порядку, ряд яких суперечить моделі, яка затвердилася раніше. Ці елементи є вираженням невдоволення існуючою соціальною системою, отже, з’являється підстава для виникнення конфлікту. НР, розповсюджуючись у різних країнах, несуть культуру та цінності країни свого походження. Це стосується більшості існуючих НР і пов’язане з таким конвенгертним процесом як консюмеризм. Так неопротестантські напрямки, які в українському релігієзнавстві по генетичній класифікації відносять до неохристияських та харизматичних течій, супроводжують поширенню американської культури і деяких, пов’язаних з нею демократичних цінностей

Відсутність у НР тривалої історії як у здавна існуючих релігій, або домінування у країні, або ідентифікації з певною етнічною групою, переводить подібний релігійний конфлікт у соціальну середу. Сприйняття нових релігійних утворень суспільством завжди відбувається з побоюванням. Досить згадати християнство в період актуальної есхатології, обряди і віровчення якого порушували традиційні устої древніх римлян.

По-друге, пропоновані НР зміни існуючого соціального порядку, можуть нести різнобічний характер. Наприклад, у суспільстві, у якому історично домінувало християнство, поява релігійних утворень, що генетично мають інше походження, буде сприйнято з осторогою, тому що несе в собі нову ідеологію і спосіб життя, докорінно відмінних від звичного. Якщо ж НР генетично пов’язана з домінуючою релігією, то її , скоріш за все, назвуть «сектою», звинуватять у єресі і небезпеці для суспільства. Незалежно від того, у чому полягає новизна НР, і пропонованого нею соціального порядку, вона пропонує відмінні від устояного спосіб життя та погляди. У свою чергу, існуюча релігійна традиція і суспільні інститути, усвідомивши погрозу з боку нових релігійних утворень, вступають з ними в конфлікт. Для свого захисту вони прибігають до використання негативних стереотипів, демонізації образа супротивника.

На відміну від традиційних релігій, протистояння між якими іноді переростає в збройні зіткнення, ми не можемо привести такі приклади про НР. У даному контексті важливо простежити, як засоби масової інформації (ЗМІ) висвітлюють прояви насильства в релігії і формують про них стереотипи. Наприклад, незважаючи на те, що в збройних конфліктах, які відбуваються між представниками здавна існуючих релігій, щорічно гине велика кількість людей, ЗМІ переважно бачать небезпеку у діяльності НР. Ці ЗМІ, у своїй масі, не роблять збройні зіткнення характеристикою християнства або ісламу (в останньому випадку, коли подібні характеристики виникають, формується образ мусульманського тероризму). І напроти, випадки масових самогубств, які відбулися в НР ХХ століття (Народний храм, Галузь Давида, Небесні врата, Храм сонця, Рух за відродження десяти заповідей Бога), дозволили ЗМІ, демонізуя їх, наділити характеристиками насильства і вбивств практично всі НР. Можна припустити, що ці поодинокі випадки масових самогубств говорять про те, що протистояння НР з навколишнім соціальним світом вирішується за допомогою не його зміни або знищення, а відходом релігійної групи «обраних» від законів цього соціального устрою.

Поширення «міфів» про НР (харизматичність, авторитарність лідера, застосування до послідовників технік зомбування, «промивання мозків») має глобальний і тривалий характер. Стереотип про них, як про «тоталітарні і деструктивні секти, небезпечні для суспільства», не є новим, його виникнення ми можемо віднести до часів розповсюдження християнства у Римській імперії. Стереотип цей не перетерпів змін, тільки виникли «міфи», що відповідають «небезпечним характеристикам» сучасного суспільства – навмисна кримінальна діяльність, загроза державності, руйнування сімейних зв’язків.

Суспільство висловило свій протест і невдоволення діяльністю НР за допомогою утворення анти культових рухів. Їх виникнення стало реакцією на активний розвиток у ХІХ столітті таких НР як Церква Ісуса Христа Святих останніх днів та Свідки Ієгови. Антикультові рухи утворюються колишніми членами НР, батьками, чиї діти стали послідовниками НР, представниками здавна існуючих релігій. Головні їх звинувачення полягають в обґрунтуванні небезпеки діяльності НР, яку необхідно заборонити законом.

Випадки масових самогубств та демонізація НР ЗМІ, антикультовими рухами, здавна існуючими релігіями, зміни в способі життя неофітів НР, понукають уряди деяких європейських країн до врегулювання їх діяльності правовими нормами. В 1999 році Парламентська асамблея Ради Європи стверджує рекомендацію «Протиправні дії сект», у якій визначає «секту» як організацію, діяльність якої небезпечна для людини й суспільства, та формулює ряд ознак, згідно яких можна охарактеризувати деякі організації як «секту» й виявити у такій спосіб правомірність її дій.

Уряди таких країн як Франція, Бельгія, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Польща прийняли закони, що визначають деякі НР як «секта». Так само, ці закони закріплювали необхідність створення комісій для вивчення історії, віровчення релігійних організацій, що підпадають під визначення «секта», та потребують інформування населення щодо їх діяльності і структури. На думку авторів цих документів, вони спрямовані не на обмеження діяльності НР, а на захист людини від негативного впливу релігійної організації, що не порушує на їх погляд, свободу вибору віросповідання.

Наведені матеріали дозволяють нам зробити деякі висновки:

1. Незалежно від того який процес – глобалізація, або відповідь на неї, - створив умови виникнення конфлікту, його модель має загальні риси. До них відносяться: сприйняття релігій за допомогою сформованих століттями стереотипів, постійні трансформації конфлікту.

2. Головними наслідками впливу глобалізації на релігію стали її подальша політизація, загострення пов’язаною з нею етнічної ідентифікації, прискорення розповсюдження різних релігійних течій у світі, виникнення нової форми прояву протистоянь – інформаційної війни. Більшість сучасних глобальних релігійних конфліктів є трансформаціями старих конфліктних ліній.

3. Глобальні процеси у релігії виражені також в тому, як вона реагує на суспільні трансформації, які в контексті релігійного конфлікту означають неминуче внутрішнє або зовнішнє протистояння релігійної організації.

4. Розповсюдження НР у другій половині ХХ століття стало глобальним явищем, й тому що стало однією з реакцій релігії на соціальні трансформації. Деякі НР запропонували вчення, що відповідає змінам, які відбуваються у соціумі, шляхом їх сакралізації.

5. Конфлікт між НР та іншими суспільними інститутами являється глобальним, бо ці релігії у процесі свого розповсюдження у світі та адаптації в окремих регіонах, несуть культуру та цінності країни свого походження, а також пропонують нову модель сприйняття соціуму. Відповідь суспільства на розповсюдження цих нових релігійних утворень також носить глобальний характер, так як практично повсюдно виникли механізми захисту існуючого соціального ладу, чи то за допомогою анти культових рухів, чи то законодавчих норм.

Література

1. Агентство религиозной информации [Электронный ресурс]. – 2009. Режим доступу: http://w.w.w.blagovest-info.ru. – Заголовок з екрану.

2. Войны 2007. – [Электронный ресурс]. – 2008. – Режим доступу:  // http: // w.w.w.rulit.org/read/313. – Заголовок з екрану.

3. Все войны и конфликты этого года – [Электронный ресурс]. – 2008. – Режим доступу:  //http://w.w.w.irag.newsru.com/ article/ 13.html. – Заголовок з екрану.

4. Глушкова И.П. Религиозная идентичность и политика национальной интеграции в Индии / И.П. Глушкова // Религия и конфликт. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2007. – С. 223–265.

5. Мартинюк Е.І. Конвергентні процеси в релігійному житті другої половини ХХ століття / Е.І. Мартинюк // Наука і релігія: Проблеми діалогу. – Одеса: АТ «Бахва», 2002. – С. 37–48.

6. Филатов С.Б. Традиционные религии, «русская цивилизация» и суверенная демократия / С.Б. Филатов // Религия и конфликт. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2007. – С. 15–46.

7. Черняк Е.Б. Вековые конфликты / Е.Б. Черняк. – М.: Международные отношения, 1988. – 400 с.

8. Religion in Today’s World: The Situation of the World from 1945 to the Present Day/ Ed. Whaling F. – Edinburg: Clark, 1987. – VIII. – 383 p.

 

© Скалацька О.В., 2009