УДК 130.2
(аспірант ХДАК)
До питання про першовитоки міфологічних уявлень в народній свідомості у вченні Ф.В.Й. Шеллінга
Досліджується ідея про походження міфологічних уявлень і народів в світлі філософської творчості Ф. В. Й. Шеллінга. На основі аналізу деяких аспектів філософії міфу німецького мислителя розкрито і обґрунтовано значимість поняття «теогонічного процесу» як засобу виникнення міфології.
Ключові слова: філософія міфології, теогонічний процесс, монотеїзм, політеїзм.
М.В. Бурковский. К ВОПРОСУ О ПЕРВОИСТОЧНИКЕ МИФОЛОГИЧЕСКИХ ПРЕДСТАВЛЕНИЙ В НАРОДНОМ СОЗНАНИИ В ФИЛОСОФИИ ШЕЛЛИНГА
Исследуется идея о происхождении мифологических представлений и народов в свете философского творчества Ф. В. Й. Шеллинга. Основываясь на анализе некоторых аспектов философии мифа немецкого философа, раскрыта и обоснована значимость понятия «теогонического процесса» как способа возникновения мифологии.
Ключевые слова: философия мифологии, теогонический процесс, монотеизм, политеизм.
M.V.Burkovsky. THE QUESTION OF THE PRIMARY SOURCE OF THE MYTHIC IDEAS IN POPULAR CONSCIOUSNESS ACCORDING TO SCHELLING
The idea of the origin of mythological representations and of people in the light of Schelling’s philosophy is investigated. Based on the analysis of some aspects of philosophy of a myth of the German philosopher, the importance of «theogonical process» concept as way of occurrence of mythology is proved.
Keywords: philosophy of myth, theogonical process, monotheism, polytheism.
Ф. В. Й. Шеллінг – одна з найважливіших фігур у загальній філософській теорії міфу. Його «Філософія міфології» є неодмінною складовою частиною його філософії, маючи своїм предметом ґрунтовне філософське осмислення міфології як символічної форми людського існування і вказуючи на її історичне значення. Шеллінгова філософія міфу – вчення неймовірно широке, що налічує не одну, а «цілий десяток» концепцій, як то зазначав О. Лосєв. Але, на жаль, в сучасній вітчизняній філософсько-культурологічній науці вона, фактично, досі залишається лише наміченою. Попри те, що Ф. Шеллінг вперше в історії філософії вдався до системного філософського осмислення й дослідження міфології, його філософія міфу до нині не отримала належного визнання й об’єктивної оцінки .
Це зумовлює актуальність аналізу й висвітлення деяких не достатньо досліджених аспектів міфологічного вчення Шеллінга, з огляду на їхню значущість та основоположність в контексті загальної філософської теорії міфу. Відтак, метою статті є філософсько-культурологічне дослідження й аналіз найважливіших аспектів міфу у філософській спадщині Шеллінга; аналіз ідеї мислителя про першовитоки міфологічних уявлень, походження народів та мов.
Основними дослідницькими завданнями мають стати поряд із загальною характеристикою філософсько-міфологічного вчення мислителя і виявлення його специфіки порівняно з іншими теоріями міфу; вияв особливості тлумачення Шеллінгом понять політеїзму і монотеїзму; з’ясування та роз’яснення переконань Шеллінга стосовно міфології як послідовного процесу (теогонічного), в якому поряд із вченням про богів із необхідністю виникають народи та мови.
Фрідріх фон Шеллінг – не перший дослідник міфу, адже проблема міфу завжди була складовою світового історико-філософського процесу, представляючи теоретичний інтерес як для дослідження походження й сутності релігії, так і для визначення конкретно-історичної специфіки первісної свідомості і власне міфології. Перші спроби пояснення міфів були вже в давній Греції (алегоризм, евгемеризм, філософсько-символічна інтерпретація та ін.) та за доби Відродження. Проте науково-критичне дослідження міфології починається в XVII-XVIII cт. Загалом новочасна філософська рефлексія дала цілу плеяду дослідників, перш за все філософів, які так чи інакше торкалися проблеми міфу. Серед дослідників можна відзначити дуже багатьох відомих особистостей, зокрема К. О. Мюллера, Г. Ф. Крейцера, Б. де Фонтенеля, Ш. де Бросса, Ш. Ф. Дюпюї, К. Ф. Вольнея та ін.
Окремо зазначимо німецьких романтиків (брати Шлєгєлі, Новаліс, Тік, Шлейєрмахер, Шелінг), яким міфологія уявлялась як необхідна умова і матеріал для мистецтва, яке, в свою чергу, – як вища форма духовної діяльності, що перевершує і розсудок і розум. До речі, саме романтикам завдячують у введенні в науковий кругозір значних масивів давньогерманської, скандинавської, слов’янської міфології, у зародженні порівняльно-історичного мовознавства і міфоведення. Відомо, що в Німеччині було засновано так зване «Міфологічне коло» (Шеллінг, брати Шлєгєлі, брати Грімм), яке досліджувало «національні міфології». Слід зазначити, що основоположник міфологічної школи в фольклористиці, автор книги «Німецька міфологія» романтик Я. Грімм, виходячи з досліджень міфів і мови континентальних германців, дійшов висновку, що схожість міфів різних народів очевидна. Вона виявляється переважно в мові. Дослідник зазначав: «Я думаю, що міф є загальним достоїнством багатьох народів», в той же час «міф відповідає глибинній суті народу, чиїх богів він поєднує у чітку систему» [6, с. 64].
Згодом романтична естетика міфу, як це підкреслює сучасний дослідник, філософ і культуролог, автор праці «Міф і релігія» Римський В. П., набула свого довершення в діалектиці Ф. Шеллінга, який у своїх дослідженнях, приміром, в праці «Філософія мистецтва», в якій можна віднайти цілий розсип чудових відкриттів у галузі теорії міфу, зайняв принципово антипсихологічну позицію, розвиваючи уявлення про народний характер міфотворчості і даючи глибокий гносеологічний аналіз міфології як об’єктивно-мисленнєвої форми.
Філософ намагався обґрунтувати не лише саме поняття «філософії міфології» та надати змістовно вивчену передісторію дослідження міфології, а й пояснити факт існування взаємної згоди, спільних сюжетів та мотивів між міфологічними уявленнями (та мовами) різних народів, себто віднайти їхній спільний корінь, довівши тим самим, що міфологія була чинником не тільки диференціації, а й інтеграції людства.
Іншими словами, Шеллінг уособлював якісно новий рівень у дослідженні міфології порівняно з порівняльно-історичними методами просвітників, які залишалися на емпіричному рівні емпіричному. Тому саме його «філософію міфології та одкровення» справедливо вважають вихідною точкою сучасних досліджень міфології.
«Грандіозна» для свого часу, концепція міфу Шеллінга стала предметом дослідження для таких відомих мислителів кінця XIX - початку XX ст. як К. Фішер, В. Віндельбанд, Е. Касирер, Ф. Коплстон, К. Ясперс, М. Еліаде, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Строс, Е. Кассірер, К. Хюбнер, К. Г. Юнг та ін.
На теренах СРСР (попри негативне ставлення офіційної радянської історико-філософської науки до «позитивної» філософії Шеллінга) серед дослідників міфологічна проблематика була досить поширеною. Вже з 20-х рр. XX ст. в роботах таких вчених, як М. Бахтін, Я. Голосовкер, В. Пропп, О. Фрейденберг були представлені семіотичні, філологічні і культурологічні концепції міфу.
Особливої уваги, певно, заслуговує аналіз міфології як універсальної властивості культури О. Лосєвим, в працях якого міф аналізується «позитивно», «так як він є», розглядається зсередини, містячи в собі структуру і є «логічно, тобто діалектично необхідна категорія свідомості і буття взагалі, максимально інтенсивна і в більшій мірі напружена реальність, найбільш ярка і найбільш справжня дійсність» [3, с. 42]. Тому, не знаючи що таке міф, не можна і марно його критикувати, а також з ним боротися, бо міф – це дійсність, яка в культурному досвіді людини має таку ж реальність, що й раціонально-розсудкова сфера (вони, мовляв, співіснують).
Як бачимо, для XX ст. в цілому характерний був високий дослідницький інтерес щодо проблем міфу. Серед інтелектуальних досягнень епохи – ряд філософсько-культурологічних та культурно-антропологічних міфологічних концепцій та теорій міфу, численні видання енциклопедій, довідників, збірок раніше не відомих міфів давніх індійців, іранців, германців, слов’ян тощо), що, фактично, лишень розширило чималу картину історичних інтерпретацій міфу, пов’язану із його тривалим перебуванням в центрі осмислення різних історико-культурних етапів.
Зауважимо, що на формування філософських поглядів сучасних дослідників вплив справила саме філософія Шеллінга, однак спроба наукового осмислення міфології Шеллінгом до нині належно не опрацьована, не дивлячись на те, що в усій філософії Нового часу, як відмічав К. Фішер, ми не знайдемо «жодної подібної системи, яка б ладна була в такій мірі … пробудити реально великий інтерес до міфології в такому новому, не характерному для його попередників тлумаченні» [4, с. 49].
Принагідно зауважити, що міфом Шеллінг займався майже все життя. Тому не дивно, що за кількістю напрацьованого матеріалу «філософія міфології» – найбільш об’ємна частина філософії Шеллінга. Вже у 18 років, будучи студентом богословського факультету, він написав статтю «Про міфи, історичні оповідання і філософеми давнини».
Істинна картина міфології, за Шеллінгом, є всезагальна, висхідна форма думки, яка цілковито занурена в буття; ніщо інше, як всесвітньо історичне, необхідне явище, закономірна сходинка у розвитку свідомості; первинна синтетична форма духовної культури, що включає в себе паростки всіх спеціалізованих видів культури майбуття.
Досліджуючи міфологію, Шеллінг стояв на позиції, що міфологія містить релігійну істину. Він був переконаний, що хибні всі ті вчення, які не визнають істини міфології у ній самій (Д. Юм вважав, що в міфології (ідолопоклонстві) немає нічого релігійного. Головна теза «Природної історії релігій» Юма полягає в тому, що історія релігій – ніщо інше як рух від політеїзму (який формується під впливом так званих афектів мороку: страху, жаху, меланхолії) до монотеїзму (theism raisonné) і навпаки, тим самим зводячи нанівець «претензії» міфології на якесь релігійне значення).
Слід зауважити, що Шеллінг – прамонотеїст – вважає, що на початку людської історії наявний монотеїзм. Це так званий відносний монотеїзм, який містить потенції, що можуть реалізовуватися лише з перебігом часу. Бог тут - відносно-єдиний (potentia міфологічний). Принцип, що утримував людство в єдності, не міг бути принципом абсолютним, за Шеллінгом, бо мав бути таким, за яким міг би послідувати інший, що в свою чергу його перетворював, розвивав.
Сам спосіб пояснення і прагнення Шеллінга дійти витоків прадавньої людської свідомості, релігійних уявлень та мови, невільно відкидає будь-яке випадкове виникнення міфології чи навмисне її створення.
Хоча й, можливо, «комусь і видається зручним – на думку філософа – саме так, через зовнішній і підпорядкований зв'язок пояснювати спорідненість, що лежить не на поверхні, а в глибині» [5, с. 211]. Шеллінгу ж те й залишається, що тільки «дивуватись тій бездумності, з якою так часто» таку точку зору виголошують, адже важко навіть уявити, як можна створити собі свою міфологію, аби вона дійсно досягла ступеня народності, отримала в думках людей реальність та достовірність, коротше кажучи, щоб люди нею жили.
Навіть якщо припустити, що міфологія була створена не окремою людиною, а цілим народом, все одно «це лише один народ. А міфологія – це справа не одного, а багатьох народів, і між міфологічними уявленнями цих багатьох народів … взаємна згода, що доходить до дрібниць. Ось нехай тепер – зазначає Шеллінг – і постане перед нами цей великий, неспростовний факт існування внутрішньої спорідненості між міфологіями різних народів» [5, с. 210].
Але чому «різне» має так багато спільного? Цим питанням до Шеллінга задавався й Уільям Джонс, британський філолог, сходознавець, засновник Бенгальського азіатського товариства, основоположник порівняльно-історичного мовознавства і міфології, чия робота «Про богів Греції, Італії та Індії» вважається однією з перших в цій галузі. У. Джонс зробив, по суті, значний внесок у розвиток міфологічних досліджень, адже одним із першим помітив схожість східних міфологій із грецькою, а також із ветхозавітними вченнями.
Великого внеску у розвиток теоретичної міфології зробив відомий німецький філолог, автор праці «Символіка та міфологія давніх народів, особливо грецького», Г. Ф.Крейцер, який підніс – за словами Шеллінга – вихідне релігійне значення міфології до ступеня неспростовної історичної очевидності, відшукавши ті потаємні ниті, які пов’язують між собою численні міфології.
Не власне одкровення, по Крейцеру, а його результат, що залишився у свідомості (бо одкровення – то є реальне відношення людської свідомості до Бога) зазнає викривлення. Крейцер уявляє Бога на прикладі східних вчень про еманацію, коли божество, вільне в собі від будь-якої множинності, емануючи у світ, уособлюється в численних маніфестаціях. І доки множинність елементів підпорядковується вихідній єдності, у свідомості зберігається єдність Бога. Коли ж це вчення переходить від одного народу до іншого воно «все більше офарблюється в тони пантеїзму…і, нарешті, ціле розсипається – єдність відступає, множинність виступає на перший план» [11, с. 234].
Шеллінг, певне, обізнаний був із творчим доробком таких його відомих попередників, що писали з приводу міфології, як У.Джонс, Г.Е.Лессінг, Ф.Азара, Ф. Крейцер, Г. Герман, І. Г. Фосс, Г. Гейне, Ш.Ф.Дюпюі, К. Вольней. Праці багатьох з них подекуди були тільки дотичні до філософії міфології в тому сенсі, як її розумів Шеллінг. Так, всі вони «торкнулися» міфу кожен по-своєму, у власній перспективі витлумачивши питання про сутність, а також спосіб виникнення міфологічних уявлень, але ніхто, окрім Шеллінга, не закцентував на тому, що міф є однією з найвищих форм прояву сущого. Ба більше, не угледів так чітко в «тумані праісторії», не дивлячись на значну часову і просторову віддаленість народів, ту духовну єдність людства, яка можлива лише завдячуючи єдності до множинності.
Лише за умови напередданої єдності (як основи) може конструюватися і диференціюватися множинність як така, «інакше – як зазначає Е. Корет – все розпалося б на непов’язану плюральність і навіть ніяка множинність не могла б утворитися» [2, с. 201].
Міфологія, за Шеллінгом, – дух народу. Саме тому, приміром, грецькі міфологічні уявлення не можуть бути всього-на-всього відбитком єгипетських чи інших, навіть за наявності спільних сюжетів, а мають виникнути самостійно. А та схожість, яка фактично присутня, не така, яка існує «між оригіналом та копією, вона вказує не на одностороннє походження однієї міфології від іншої, а на їхнє спільне походження» [5, с. 211].
Народ стає народом, зазначає мислитель, не просто зі скупчення на певному просторі тих чи інших фізично схожих індивідів, а в силу схожості свідомості і спільності мови – безпосередніх інтегруючих факторів виразу існуючої спільності людей, людей які мають спільне світобачення, що, в свою чергу, шар за шаром формує міфологічну культуру (міфологія всіх рівнів становлення: від найперших феноменів до так званої сюжетної міфології).
І мова, і спільні погляди на світ, по Шеллінгу, дані народові разом із його виходом на арену світової історії. Народ, немов та гавань спільного «океану людства», свідомість і мова якого – лише його надбання (а чи залишиться еллін елліном, а єгиптянин єгиптянином, - задається питанням філософ - якщо позбавити їх спільної мови і забрати в них їхню міфологію?).
Насильно народ утворити не можна, все одно, що дикунів зібрати разом і намагатися об’єднати їх в один народ (за відсутності якихось усталених соціальних зв’язків між ними взагалі). Одним словом, «ані божественна, ані людська влада» не ладна, по суті, перетворити на народ те, що «не народилося народом, – де немає вихідної єдності і спільності свідомості» [5, с. 212].
Виявляється, що Шеллінг постає принциповим супротивником ототожнення міфології та художнього вимислу. Міф – далеко не запозичення або вигадка якогось поета чи навіть народу. Міфологія і мова, натомість, мають основу для формування ще до остаточного виокремлення народу з «обіймів» гомогенного людства, стаючи, образно кажучи, народним «жеребом» від самого початку його існування.
Отже, за Шеллінгом, поява міфології не була буквально одночасною виокремленню народу. Скоріше її початок припадає на той момент, коли народ хоч і не встиг виокремитися, але він вже це «має на меті». Тим самим, цей загальний процес становлення (духовної кризи людства) породжує своєрідне «міфологічно-мовленнєву переміш», коли народи остаточно не сформувалися.
Власне допоки народ, як частина цілого, перебував у стані «духовної кризи» (кризи свідомості), «вагаючись» створити свою власну спільність, всі мови і міфологічні уявлення (сюжети, мотиви, божества) перебували у стані змішання, на думку Шеллінга, так що люди розмовляли «всіма мовами упереміш, адже і давня оповідь (Книга Буття (гл.11) приймає лише змішання, а не повне відокремлення мов одна від іншої» [5, с. 251].
Разом з тим, необхідно зауважити, що бажання народу бути самостійним, за Шеллінгом, співвідноситься із бажанням хоч якось зберегти ту єдність, яка існувала колись у свідомості гомогенного ще людства (в праісторії), аби в процесі становлення не «канути в Лету», цілком втративши основу людської свідомості і не розсіятися по всій землі.
Тому Шеллінг доходить висновку, що мала існувати внутрішня причина в сукупному людстві, яка до певного моменту утримувала це людство у єдності, не даючи йому розпастися на окремі народи.
Що це за причина, як не «усвідомлення – за словами філософа – єдиного всезагального, загального для всього людства Бога» [5, с. 259]. Однак, якщо єдність людського роду спричиняє усвідомлення єдиного, загального для всього людства Бога, то чи був цей всезагальний Бог неодмінно єдиним в сенсі монотеїзму, тобто в сенсі одкровення, чи був він взагалі неміфологічним, таким, що виключає все міфологічне?
Питання, яке розвертає Шеллінг (і яке ми намітили на початку роботи), досить широке. Сенс його полягає в наступному: як, виходячи з поняття відносного монотеїзму, пояснити міфологію як процес, в якому неодмінно із вченням про богів виникають, в закономірному порядку, народи і мови?
У відповіді на це питання мислитель сподівається отримати базис, на якому можна буде вибудовувати «вже не гіпотетичні, а категоричні висновки про виникнення міфології», але це не можливо зробити «не проникнувши глибше, ніж то було необхідно до сих пір, в природу політеїзму» [5, с. 260].
Шеллінг розрізняє два види політеїзму: множинність богів і багатобожжя. Він називає їх одночасним (симультанним) і послідовним (сукцесивним) політеїзмом. Так як багато богів не може існувати одночасно без підкорення єдиному Богу, то множинність богів чи симультанний політеїзм (коли жодна з форм Бога не є рівною йому, як то у «свідомому монотеїзмі») має характер «відносного монотеїзму». І лише другий рід політеїзму, таким чином, усуває наявність єдиного Бога, лише він – то є дійсний, істинний, по Шеллінгу, політеїзм. Саме сукцесивний політеїзм стає безпосереднім змістом філософії міфології Шеллінга.
Шеллінг був переконаний, що якщо під монотеїзмом розуміти тільки протилежність багатобожжю, то у свідомості реально наявний монотеїзм. Однак, можна угледіти, на переконання мислителя, і те, що цей монотеїзм – є відносним, адже немає категоричного висновку, говорячи мовою Шеллінга, що дія, яка стосується як єдності людства, так і його розділення на народи, досягає мети в будь-якому випадку, навіть якщо Бог є першим елементом слідування богів (сукцесивного політеїзму).
Приміром, якщо першим богом, якого припустила свідомість, є, умовно, Бог А, тоді свідомість «не усвідомлює» що йому (Богу А) передує ще другий Бог В, який спочатку стане поряд із першим, а потім над ним. Так, перший Бог доти не лише один, а один в тому сенсі, яким не зможе бути жодний наступний, так як Богу В вже передував у свідомості Бог А, що до певного моменту (доки він не став етапом слідування, генеалогії) є, дійсно, неміфологічним.
Бачимо, що міфологічний процес – це далеко не вчення про богів, як просту їхню послідовність, адже боротьби між богами, що один за одним слідують, і про яку оповідає теогонія, взагалі б не було, якщо б вона реально (в силу об’єктивної необхідності) не відбувалася у свідомості людства і народів, як часток цього людства.
Таким чином, Шеллінг, вивівши дослідження міфології на історичний ґрунт, і. вважаючи, що лише так можна осягнути міфологію, намагається, власне, ніщо інше, як написати історію свідомості. Головне питання для Шеллінга в його дослідженні міфології: як могла людська свідомість з самого початку бути просякнута міфологічними уявленнями? Або: як людська свідомість доходить Бога?
Тим самим Шеллінг висуває загальне поняття для способу виникнення міфології – це поняття процесу. Теогонічний процес не має ніякої реальності поза свідомістю, реалізуючись у послідовності уявлень, що змінюються в свідомості народів. Свідомість із необхідністю, якщо не сказати із рабською покорою, піддається об’єктивно-необхідному слідуванню уявлень, завдяки яким і утворюється політеїзм. Уявлення і їх послідовність виходять з божественних сил світу і підкорюються їм. Тому міфологія зароджується лише в самому житті; вона є чимось дійсно пережитим, а не просто вимислом, казкою абощо. Отже, не поети і не філософи, а сама людська свідомість є дійсним джерелом і принципом, що породжує міфологічні уявлення.
Насамперед потрібно звернути увагу на те, що свідомість, яка виробляє міфологічні уявлення діє не довільно, не на підставі власних суб’єктивних рефлексій, а під впливом теогонічних сил чи потенцій Бога, які творять природу і разом з тим саму свідомість. Людина, в міфологічному процесі (мова йде про самий зміст міфологічних процесів) «спілкується не з речами – вона сама спонукувана в ньому тими силами, які підіймаються із глибини свідомості. Теогонічний процес, в якому виникає міфологія, - це суб’єктивний процес настільки, наскільки він відбувається в свідомості і проявляється в породжених уявленнях. Однак причини і предмети цих уявлень – це теогонічні сили самі по собі, реально, це ті самі сили, завдяки яким свідомість споконвічно є свідомість, яка припускає Бога. Зміст процесу становлять не такі потенції, які просто уявлялися б, а самі потенції, які творять свідомість, і, так як свідомість – то є лишень край природи, творять природу, а тому суть дійсні сили» [5, с. 335].
Отже, на основі аналізу окремих аспектів системи «філософії міфології» Шеллінга, вже можна стверджувати, що його філософія міфології для свого часу, дійсно, вирізнялась від передуючих систем не лише формою, а й змістом. Ба більше, до міфології, як до внутрішньо організованої форми свідомості, мислитель вперше в історії філософії застосував системно-структурний метод, розглянувши свідомість як органічну цілісність, в якій, міфологічні уявлення провадяться крім її участі (мають несвідомий і колективний характер), в силу акту «закладки» їхньої основи в людській свідомості. Тому ані мислення, ані розсудок, воля чи то свобода не мають ніякої сили тут.
Відтак, політеїзм – результат духовної кризи людства на одному з ранніх етапів його історії, що виник із втратою єдності людського роду та єдності віри в Бога, як протидія подальшому розпаду, як спроба збереження єдності на рівні національному (міфи та мови народів світу)
Отож, всупереч волі людини, яка до цього була в «обіймах» Вічності, як наслідок неминучого процесу, який має початок в «надісторичному», свідомість розпочинає рух крізь усі слідуючі один за одним уявлення і в цілому вже не може ані зупинити, ані повернути цей процес назад. Шеллінг переконаний, що міфологічні уявлення є «породженням незалежного від мислення і волі процесу … вирізнялися для свідомості, яка підпала під них недвозначною і неодступною реальністю» [5, с. 323]. Народи же та індивіди, за Шеллінгом, були інструментом теогонічного процесу (сутнісного відношення людської свідомості до Бога), який для них став неосяжним і незбагненним, якому вони слугували, його не розуміючи.
Отже, по-перше, ми виявили, поряд з іншими теоріями міфу, виключність концепції міфу Фрідріха Шеллінга, який, вперше в історико-філософській традиції вивчення цього феномену, «поглянув» на міф філософсько-історично, вважаючи його неминучим моментом у розвиткові свідомості. По-друге, дослідивши поняття монотеїзму та політеїзму в Шеллінговому вченні, з’ясували, що для філософа, як в його обґрунтуванні гомогенної єдності людства до розпаду, так і подальшого утворення народів із характерними для них міфологічними уявленнями та мовами, не є виключною гіпотеза чистого (абсолютного) монотеїзму. По-третє, виявили основоположність для теорії міфу Шеллінга поняття «теогонічного процесу», в силу якого, за ним, власне й вийшли з надр самої свідомості міфологічні уявлення.
Подібні ідеї концепції міфу Шеллінга роблять його, для свого часу, однією з провідних фігур, що заклала філософські основи загальної теорії міфу. Без сумніву, даний аспект філософії міфу Шеллінга, висвітлений у статті, потребує детальнішого дослідження й аналізу, що становить перспективу подальшої наукової розвідки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гатальська С.М. Філософія культури – Підручник. - К.: «Либідь».– 328с.
2. Корет Э. Основы метафизики. – К.: Тандем, 1998. – 248с.
3. Лосев А.Ф. Диалектика мифа // Лосев А.Ф. Философия. Мифология.
Культура. – М.:Изд-во полит. лит-ры, 1991. – 525с.
4. Фишер К. Шеллинг, его жизнь, сочинения и учение. – СПб., 1905 – с.740
5. Шеллинг Ф.В.Й. Введение в философию мифологии // Шеллинг Ф.В.Й.
Соч. в 2-х т.: Пер. с нем. Т.2. - М.: Мысль, 1989.– 636с.
6. Зарубежная эстетика и теория литературы 19-20 вв: трактаты, статьи,
эссэ. – М.: Московский ун-т, 1987.– 511с.
© Бурковський М.В., 2009