УДК 130.2
(аспирантка кафедри теорії науки
та філософія культуриХНУ им. В.Н. Каразина)
Мультикультуралізм як рушійна сила соціокультурного розвитку слобожанського суспільства
Дане дослідження присвячено вивченню явища мультикультурності та його прояву в культурі Слобідської України. Незважаючи на те, що українське суспільство теж виступає яскравим прикладом культурних комунікацій та культурного діалогу, та в своїй основі є поліетнічним, мультикультуралізм як усвідомлена панівна ідеологія, не отримала широкого розвитку в нашій державі, а концепції мультикультурності не стали офіційно визначеними на українському, зокрема, слобожанському просторі. Проте, ми не можемо не визнати вплив цього явища на культурно-історичний розвиток слобожанського суспільства, та не відкрити нові кордони в аналізі та теоретичній розробці даної проблеми
Ключові слова: мультикультуралізм, мультикультурність, комунікація.
Парщик В.В. МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛИЗМ КАК ДВИЖУЩАЯ СИЛА СОЦИОКУЛЬТУРНОГО РАЗВИТИЯ СЛОБОЖАНСКОГО РЕГИОНА
Данное исследование посвящено изучению явления мультикультурности и его проявлению в культуре Слободской Украины. Несмотря на то, что украинское общество тоже выступает ярким примером культурных коммуникаций и культурного диалога, и в своей основе является полиэтнической, мультикультурализм как осознанная господствующее идеология, не получила широкого развития в нашей стране; а концепции мультикультурности не стали официально установленными на украинском, в частности, Слобожанском пространстве. Однако мы не можем не признать влияние этого явления на культурно-историческое развитие Слобожанского общества, и не открыть новые границы в анализе и теоретической разработке данной проблематики.
Ключевые слова: мультикультурализм, мультикультурность, коммуникация.
Parshchyk V.V. MULTICULTURALISM AS A MOVING POWER OF THE SOCIO-CULTURAL DEVELOPMENT OF THE SLOBODIAN UKRAINE
This research is dedicated to the phenomenon of multiculturalism and its expression in the culture of Slobodian Ukraine. Despite the fact that Ukrainian society is a good representative of cultural communication and cultural dialogue, and it is poliethnic in its basic structure, multiculturalism as realized and dominant ideology has not received a broad development in our country, and the concepts of multiculturalism were not formally probated in the Ukrainian, in particular, Slobozhanska space. However, we can not deny the influence of this phenomenon on the cultural and historical development of Slobozhanska society. Our aim is to open the new boundaries in the analysis and theoretical development of the problem of multiculturalism.
Key word: multiculturalism, multiculturality, communication.
Проблема мультикультуралізму наразі стає дуже актуальною у зв’язку з інтеграційними процесами, що відбуваються у світі. Глобалізаційні тенденції, високий рівень міжкультурної комунікації стають характерними рисами світової культурної ситуації. Сьогодні немає жодного суспільства, яке б не було відмічено поліетнічністю. Феномен взаємозв’язку культур, їх взаємовплив, інтеграція чи локалізація, існували завжди. Проте, зараз відбувається актуалізація цих процесів, і особливого розквіту у 21 столітті отримує феномен мультикультуралізму.
Незважаючи на те, що українське суспільство теж виступає яскравим прикладом культурних комунікацій та культурного діалогу, та в своїй основі є поліетнічним, мультикультуралізм як усвідомлена панівна ідеологія, не отримала широкого розвитку в нашій державі, а концепції мультикультурності не стали офіційно визначеними на українському, зокрема, слобожанському просторі. Проте, ми не можемо не визнати вплив цього явища на культурно-історичний розвиток слобожанського суспільства, та не відкрити нові кордони в аналізі та теоретичній розробці проблеми мультикультуралізму.
«Мультикультуралізм» досліджується в різних аспектах: політичному, соціальному, культурному, які, безумовно, взаємодіють один з одним. Найбільше культурологічне значення має аспект останній, який вивчає появу мультикультурних суспільств, прояв культурної неоднорідності, формування культурної поведінки та культурної ідентифікації в цілому.
Питання мультикультуралізму неможливо вивчати без практичного застосування, тобто без експлікації його на певний культурний простір. Кожен дослідник прив’язує вивчення цього феномену до конкретного культурного дискурсу. Це призводить до відсутності загальної інтерпретації поняття «мультикультуралізму». Не зважаючи на існування ряду робіт з цього питання, проблема «мультикультуралізму» на даному етапі не є достатньо розробленою, особливо, якщо мова йдеться про його роль в певному соціокультурному просторі, в нашому випадку Слобожанському.
В даному дослідженні ми дамо теоретичну характеристику та аналіз явища мультикультуралізма, його складових особливостей та рушійних сил в контексті розвитку слобожанської культури. Ми звернемо увагу на явище полікультурності, транзитивності, феномен ідентичності та динаміку розвитку мультикультурного суспільства,
Як ідеологія та форма існування та розвитку суспільства мультикультуралізм притаманний для більшості сучасних держав, в яких традиція вже поступилася новаціям, культурному багатоманіттю та культурним відмінностям.
В цілому, в різноманітті мультикультурніх концепцій можно виділити наступні його визначення. Мультикультуралізм – це ідеологія, політика, дискурс, які стверджують правомірність та цінність культурного плюралізму, значимість багатогранність культурних форм.
Як зазначає російський дослідник В.С. Малахов, мультикультуралізм – це нові можливості відкритості ціннісних горизонтів. Основна увага приділяється тим можливостям, які відкриваються перед гетерогенною множинністю, яка характеризується як мультикультурація, тобто постійний рух множення та переутвердження ціннісних горизонтів [9, с. 243].
Говорячи про особливості мультикультурного суспільства, слід зазначити, що об’єднуючу функцію в ньому виконує комунікація. Про це також наголошував в своїх працях дослідник різних аспектів мультикультуралізму Юрген Хабермас [1, c. 21]. Високий рівень комунікації представників різних культур на спільній території, відкритість певного суспільного простору є запорукою толерантності даного суспільства. Відкрите суспільство, в свою чергу, характеризується динамічною соціальною структурою, високим рівнем мобільності, здатним до інновацій. Мультикультурному суспільству притаманна саме динамічна модель розвитку культури, швидка мінливість культурних тенденцій, високий рівень адаптованої можливості корінної культури до нових, «інших» тенденцій. Саме «інших», адже в мультикультурному суспільстві поняття «чужого» не приймається. Все, що можливе в рамках даного культурного простору (різні явища, тенденції, напрямки), мають право на існування.
Слобожанському суспільству, наприклад, загалом властивий досить низький рівень конфліктності. Безумовно, взаємовідносини між корінною культурою та представниками інших національних меншин мали різний характер та відтінок (наприклад, відношення слобожан до турків), але в жодному випадку певні конфліктні ситуації не набували великого розмаху. Взагалі на Слобожанщині ніколи не було зіткнень з національних чи расових питань, це майже єдина територія по всій Україні, де ніколи не відбувалось єврейських погромів. Толерантне відношення до «чужих» протягом усієї історії регіону визначалось прагматичним підходом до їх появи серед корінного населення. Перебування іноземців в Харкові визначалось корисністю іх діяльності для розвитку даного міста. Тому все іноземці - німці, поляки, французі, караїми, євреї, вірмени, греки й навіть турки - сприймались більш-менш доброзичливо.
В мультикультурному слобожанському суспільстві складалися певні культурні відносини між існуючими на цій території етнічними групами. Ми не можемо в даному випадку визначити велику роль домінуючої етнічної групи, тобто асиміляційний тиск з боку домінуючого типу утворень був майже непомітним. Німецький соціолог Франц-Олаф Радке, виділяючи соціально-педагогічний тип мультикультурного суспільства, наголошує на його утопічності, проголошуючи, що в жодному суспілсьтві різні релігійні та національні групи, існуючи на спільній території, не можуть користуватися рівними правами і не зазнавати тиску з боку домінуючої групи населення. Звісно, з цим ми можемо погодитись. Але, досліджуючи характер мультикультурного суспільства Слобідської України, ми маємо підкреслити його помежний та транзитивний характер. В цій ситуації роль домінуючої групи (українців) зменшується. [6, с. 115]
Аналізуючи мультикультурне суспільство, ми, перш за все, вказуємо на певну кількість існуючих на спільній території народів. І це, з першого погляду, найголовніша харктеристика цього культурного явища, і саме з неї можна почати розгляд мультикультурного простору Слобідської України.
Інтенсивне заселення Слобожанщини відбувається в XVII ст. І вже в цей час на території Слобідської України зіткнулися дві спільноти “російська” та “українська”, дві традиції, дві культури, дві мови. Так, з поряд чисельними виходцями з Полтавської, Єкатеринославської, Київської та Чернігівської губернії України, міцна течія принесла сюди селян з Курської, Орловської, Калузської, Московської, Воронезської геберній Росії [13, с. 18] З ХVIII ст. в засади формування міжетнічного культурного простору вже була покладена традиція синтезу етнокультурних впливів.
Серед козаків та служилих людей були представники не тільки українського та російського народів. Петро І після завершення Азовських походів в 1696 р. наказав калмикам, які брали участь в поході оселитися в пригородній слободі під Чугуєвом при умові, що їм не будуть чинити ніякого тиску.
Харківська губернія мала дуже вигідне географічне положення. У XVIII ст. Харків як центр Слобідської України перетворюється на великий торгівельний осередок Російської імперії. Це створювало умови для появи на території Слобожанщини грецьких, польських, кримських купців, які тимчасово залишалися у Харкові та в інших містах цього краю. Іх проживання від кількох місяців до кількох років призводило до того, що деякі з них оселялися на постійне проживання. Питання побутування грецьких громад взагалі заслуговує на особливу увагу. Греки в Харкові займали старшинські посади в Харківському слобідському козацькому полку та відігравали велику роль на харківських базарах та ярмарках та взагалі істотно впливали на торгівлю Гетьманщини і частково Слобожанщини [8, с. 42].
С другої половини XVIII ст. Російський уряд здійснював політику переселення, запрошуючи на постійне розселення селян та майстрів із Західної Європи та Балкан. З кінця XVIII ст. відбувається масове переселення з Німеччини до України, зокрема до Харківщини.
Розділ Польщи відкрив можливості переселення до нашого краю полякам, білорусам, євреям, що й склали наряду з німцями багаточисельні етнічні групи переселенців. Маються також свідчення про проживання на поч. ХІХ ст. представників мусульманського світу, але вони були малочисельними національним групами.
Переселення до Слобожанщини відбувалося і під час Першої світової війни (поляки, літовці, латиши, румуни, вірмени, чехи, естонці, цигани та ін.).
Проте поняття багатонаціональності не слід асоціювати з мультикультуралізмом, і особливо ототожнювати їх Явища багатонаціональності та полікультурності лежать в основі мультикультурності, стають її головними складовими аспектами.Говорячи про мультикультурність, ми розуміємо загальну модель розвитку певного суспільного простору. Отже, виходячи з цих фактів, ми по праву можемо сказати про формування засад мультикультурності на слобожанському просторі. Адже на той час представники багатьох національностей відігравали велику роль у розвитку освіти науки та культури, що вплинуло на формування культурного обличчя Слобожанщини, перетворило його на освітній та театрально-музичний центр, яким він залишається й досі. На сьогоднішній день, враховуючи значні покрашення умов життя населення, розвиток транспортних засобів та інші фактори, підвищився рівень міграційних потоків. Тому зараз регіон, наповнений різними культурними традиціями, вже не рідкість. Отже, мультикультуралізм сьогодні став дуже поширеним явищем. Вдалі розв’язання мультикультурних питань свідчать про досить високий рівень розвитку даного суспільства, незалежно від того, чи є то представники розвинутих великих держав, чи маленьких регіонів.
Дискурс мультикультуралізму пов'язан з таким напрямком теоретичної сфери як транзитивність та культурне помежжя. Слід зауважити, що поняття транзитивності порівняно з мультикультурністю дуже рідко використовується в культурологічних дослідженнях, в аналізі культурного простору якогось регіону. Ми визначили транзитивність як культурну перехідність, взаємозалежність, взаємозмінливість культурних тенденцій та напрямків.
Помежжя, за думкою латиноамериканця Вальтера Міньоли, це – «простір між», положення по лінії розподілу, так, що по ту і по іншу сторону виникають потенціальні партнери діалогу, хоча іноді вони приймають облік ворога або супротивника. Ситуація помежжя, за думкою Міньоли, «полишає нас ілюзії укриття на своєму боці, знаходячи одразу і ту, і іншу сторонни». Ми можемо сказати, що наша держава знаходиться в ситуації помежжя на етапі конструювання регіональності, за яким стоїть завдання зрозуміти «культурну самодостатність та самодостатність свого помежного існування». [10, с. 26]
Культурне помежжя, в свою чергу, виступає головною умовою формування та існування транзитивної моделі розвитку суспільства та мультикультуралізму в цілому. Ситуація помежжя являє собою ситуацію постійної культурної амбівалентності, боротьби різних національних культур на спільній території, де ми спостерігаємо формування специфічної ідентичності та світогляду.
Мультикультуралізм висунув на перший план саме культуру та ідентичність. Концепт ідентичності був розроблен після Другої світової війни Ериком Х. Ериксоном. Сутність культурної ідентичності заключається в усвідомленному прийнятті індивідом відповідних культурних норм та зразків поведінки, ціннісних орієнтацій та мови. Спектр думок з приводу мультикультуралізму та ідентичності різноманітний, і часом діаметрально протилежний – від визнання того факту, що саме мультикультуралізм веде нас до розуміння ідентичності, до сприйняття мультикультуралізму руйнівною силою цієї ідентичності. Дійсно, деякі теоретики вважають, що саме мультикультуралізм руйнує традиційну систему цінностей, орієнтири національного менталітету. Інші ж, навпаки, стверджують, що мультикультуралізм підкреслює різноманіття та різниці в націях [4, с. 112].
Так чи інакше, ми вважаємо, що ідентичність в умовах мультикультуралізму повинна розглядається не як усталений феномен, до того ж пов’язаний із груповою належністью, а як постійний рух, постійне становлення, яке не має ані початкового, визначеного „ядра”, ані остаточного кінцевого „пункту призначення”. Такий мультикультуралізм віддає перевагу індивідуальному перед груповим та заперечує необхідність збереження групових відмінностей. Ідентичність в ситуації мультикультуралізму знаходиться в умовах, які формують можливість подолання культурних бар’єрів, дає можливість людині, причетній до одного культурного горизонту, зрозуміти людину іншого горизонту та суспільного прошарку. Отже, ідентичність в рамках мультикультурного простору знаходиться в умовах помежжя, що формує особливий тип людини, її світосприйняття та культурні взаємини в даному суспільстві.
Так, наприклад, Слобідська Україна створила свій, особливий тип людини, свій тип ментального сприйняття світу. Менталітет міста складався на межі української й російської культур, та в ньому чути й відлуння єврейської, і польської, і татарськой культури. А особливості ідентифікації суспільства та характер розвитку культурних тенденцій, в свою чергу, визначають особливості та формують будь-який культурний простір. На перший план в слобожанському суспільстві треба висунути російсько-українські взаємини, адже росіяни стають другою за чисельністю народністю після корінного населення, які проживали на території Слобожанщини.
Наголошуючи на тому, що Слобожанський регіон був українським, ми все ж таки повинні вказати на вирішальну роль російської культури в даному регіоні. Зустріч та поєднання двох культур – української та російської – характерна риса культурного простору Слобідської України, яка супроводжує весь її історичний розвиток. Російсько-українські відносини представляють собою дві постійно діючі сторони, які по черзі отримують перевагу.
Діалог “російського” та “українського” має під собою істотне політичне та соціально-економічне підгрунтя, тому він існував та існує в багатьох аспектах:
● політичному, тобто в ділянці боротьби за владу чи за її повноту;
● соціально-економічному (впливи, запозичення, трансформації суспільства та економіки);
● правовому (наприклад, співіснування звичаєвого та державного права: діалог “свободи” й “порядку”);
● культурно-антропологічному, найменш дослідженому, але найбільш цікавому (стосунки між людьми, неподібними за сприйняттям світу й побутом).
Дослідник Сумцов писав: “Відношення між українцями та великоросами – ділові та прохолодні. Села проживають поряд; але у кожного своя мова; особливий одяг; відсутність спільних гулянок; шлюби здійснювались лише у колі своїх соплемінників” [11, с.4].
Ситуація на прикордонні була мінливою, а контакти козаків та російських прикордоних служилих вже з кінця XVI ст. були суперечливими. З часом стички переходили і в політичну площину. Конфліктність україно-російських відносин була взагалі притаманна завжди, але в слобожанському просторі вона знайшла своє вирішення в поєданні та створенні унікального культурного простору з прийняттям одночасно російського та українського.
Окрім цього, слід відмітити те, що історик Д.І. Багалій, характеризуючи українське заселення Слобожанщини, наголосив на тому, що “Історія України – це історія народу демократичного за своєю суттю...”[2, с. 32]. У звязку з цим і “конфліктність” російського та українського чинників на прикордонні можна пояснити як кофлікт не так етнічний, як скоріше соціально-політичний, конфлікт між демократією, свободою, ”бездержавністю”, ”звичаєм”, з одного боку, й авторитаризмом, монархією, порядком – з другого. Так чи інакше, “українське” й “російське” на прикордонні підпадає під суперечливий процес формування Російської імперії й окреслення української та російської ідентичностей.
Російський спосіб життя, поза сумнівом, істотно вплинув на місцевий устрій та на внутрішнє житя українців Слобожанщини. Насамперед, вплив “російського” істотно виявився в соціально-економічній ділянці. Наприклад, українське звичаєве землеволодіння підводилося під московскі взірці помісних землеволодінь, а також слід згадати про використання “російських” казанів для винокуріння, про чисельні “великоросійскі” поселення, якими володіли українськи землевласники, тощо. Проте, слід також визначити що існував і зворотній вплив українських козацьких звичаїв на російських служилих, які опинялись на прикордонні.
Що ж стосується мови, то це питання також викликає неабиякий інтерес. Російська чи українська мова стає переважною та територіїї Слобожанщини? Історичні та політичні умови зробили вагомий внесок в то, щоб російська мова стала мовою переважної більшості слобожан. Проте, це аж ніяк не значить про “російськість” цього регіону, це скоріш за все свідчить про процеси русифікації та їх наслідки в слобожанському суспільстві.
Так наприклад, не можна сказати, що харківські журнали були виразниками російської культури, лише на тій підставі, що вони виходили російською мовою. А багато харківських письменників писали одночасно російською та українською мовою.
Мультикультурний харктер слобожанського суспільства виявився у відношенні малороссів до турецьких поселень на території Слобідської України.
Внаслідок тривалих воєн на Слобожанщині з`являлися й мусульманські військовополонені. Так харківський обозний І. Г. Відзначав у своєму щоденникові: “1738г, июня 24 Володимира Карасубазарського полоняника хрестили на Основі...” [8, с.65]. Шкода, але про кількість військовополонених мусульман часу існування слобідських полків ми майже нічого не знаємо. Турки жили доволі вільно, листувалися через одеських та миколаївських купців із батьківшиною. У полонених зберігалася навіть чітка стратифікація, принайми турки-чиновники тримали слуг. Серед полонених були й жінки. Жили турки в казармах, а також доволі часто на квартирах у місцевих мешканців або орендували будинки.
Проте, в тогочасних уявленнях українців образ турка набував рис “злого розбійника”. М. Костомаров відзначав: ”Татарин та турок у малороссів поєднуються в одному понятті невірного бусурмана, бузувіара...Невірні вороги християнства, а тому з ними повинні бути в постійній ворожбі, їх не треба жаліти” [8, с. 70]. Таким чином, образ турка був негативним – невірний, іновірець, чужак. Усі ці негаивні характеристики полонені доводили своєю поведінкою.
Не зважаючи на це, Російська імперська влада проводила поблажливу політику до турецьких війсковополонених, що викликало ще більше невдоволення з боку слобожан, яке проявлялося в розбійних нападах на турків, але ці інценденти були рідкісними та мали одиночний характер. Характер відношень між українцями та іноземцями, які оселилися з різних причин на території Слобідської України свідчать наступні факти. Нам відомі Німецька (зараз Пушкінська) вулиця, Армянський провулок, район Москальовки. Серед 60 храмів, які прикрашали Харків на початку ХХ ст., окрім чисельних православних церков, були лютеранська кірха, караімська кенаса, дві мечеті, сім єврейських сінагог. Все це свідчить про доволі поважне ставлення “малороссів” до представників інших національностей, інших культур та мов, зокрема це виявилося в наданні їм можливості сповідувати свою віру та поширювати свою, рідну культуру.
Мультикультуралізм, безумовно не вичерпується вище переліченими характеристиками, проте, нашим завданням було довести причетність процесів мультикультурності до формування культурного простору слобідської України та соціального розвитку в цілому. Всі аспекти даного явища були експліковані на конкретний культурний простір.
Звісно, мультикультуралізм ніколи не був для слобідського суспільства найголовнішим засобом існування. Він скоріше є внутрішньою рушійною силою, яка визначає особливості соціокультурного розвитку даного регіону. Можливо етнічна палітра Слобідської України представлена в недостатньому контрасті, тому ми не відчуваємо ярко виражених взаємодій представників різних культур та їх експансії. Проте, тим і відрізняється мультикультурне слобідське суспільство від інших мультикультурних суспільств – своєю унікальною толерантністю, яка в свою чергу обумовлена транзитивністю та станом культурного помежжя. Отже, унікальність мультикультуралізму Слобожанщини в тому, що воно обрало в собі ці два поняття. Отже, не зважаючи відсутність офіціального статусу слобожанського простору як мультикультурного, ми вважаємо та доводимо, що саме мультикультуралізм лежав в засадах формування культурного простору даного регіону та був провідним фактором соціокультурного розвитку слобожанського суспільства.
ЛІТЕРАТУРА
1. Волкова Т.П. Проблема мультикультурализма в философии Ю. Хабермаса // Вестник МГТУ. – Т. 9. – № 1. – М., 2006. – С. 21-26.
2. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Харків: Дельта, 1993. – 256 с.
3. Библер В.С. Школа “Диалога культур // Сов. Педагогика. – 1988. – № 11. – 93 с.
4. Бимен У.О. Формирование национальной идентичности в условиях мультикультурализма // Политические исследования. – 2000. - № 2. – С. 111-132.
5. Історія міста Харкова ХХ століття / О.Н. Ярмиш, С.І. Посохов, А.І. Епштейн та ін. – Харків: Фоліо; Золоті сторінки, 2004. – 686 с.
6. Концепція мультикультуралізму. Збірка наукових праць. – К.: Стилос, 2005. – 144 с.
7. Кулікова Т.М. Мульткультурність: межі можливого // Філософські перепетії. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2004. - № 638. – С.186-192.
8. Маслійчук В.Л. Провінція на перехресті культур: Дослідження з історії Слобідської України XVII– XIX ст. – Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2007. – 400 с.
9. Мультикультурализм и трансофрмация постсоветских обществ. Под ред. Малахова В.С., Тишкова В.А. – М., 2002. – 356 с.
10. Смулкова Э. Думаючи пра памежжа... // Acta Albaruthenica. – В.5. – 2005. – С.25-27.
11. Сумцов М.Ф. Слобожане: Історико-етнографічна розвідка / М.Ф. Сумцов;
12. ередмова, примітки та післямова В. Фрадкіна. - Х.: Акта, 2002. - 282 с.: іл.
13. Терборн Г. Мультикультурные общества // Социологическое обозрение. – 2001. – № 1, Т.1.– C. 50-67.
14. Харьков Многонациональный. – Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – 256 с., [32] с. ил.
© Парщик В.В., 2009