УДК  130. 2.:141.113.                                                                        

 

 О.В. Стовпець

 

(Одеський національний морський університет)

 

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА КУЛЬТУРУ ТА ЦІННОСТІ ЛЮДСТВА

 

Мета даної статті розкрити основні протиріччя, що пов’язанні з процесом глобалізації такої специфічної сфери суспільного життя якою є культура. Глобалізація, суттєвою засадою якої є інформаційна революція, здійснює вплив на всі сфери людського життя – економіку, політику, культуру, мову, освіту, духовно-моральний розвиток, міжетнічні та міжконфесійні відносини. Всі ці сфери в умовах глобалізації набувають якісно нові риси. 

Ключові слова: глобалізація, культура, цінності.

 

А.В. Стовпец. ВЛИЯНИЕ ГЛОБАЛИЗАЦИИ НА КУЛЬТУРУ И ЦЕННОСТИ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА

Цель данной статьи раскрыть основные противоречия, связанные с процессом глобализации столь специфической сферы общественной жизни, какой является культура. Глобализация, сущностной основой которой является информационная революция, оказывает решающее влияние на все сферы человеческой жизни – экономику, поли­тику, культуру, язык, образование, духовно-нравственное развитие, межэтнические и межконфессиональные отношения. Все эти сфе­ры в условиях глобализации приобретают качественно новые черты.

Ключевые слова: глобализация, культура, ценности.

 

A. Stovpets. GLOBALIZATION INFLUENCE ON CULTURE AND VALUES OF MANKIND

The main purpose of this article is to unfold substantial contradictions connected with globalization of such specific realm of social life as the globalization is. Globalization has its considerable influence on all aspects of human life: economy, politics, culture, language, education, intellectual development and morality, ethnic and interconfessional relations. All of these spheres obtain new qualitative patterns in conditions of globalization.

Key words: globalization, culture, values.

 

На сьогоднішній день не існує загальновизнаної концепції глобалізації. В різних регіонах, суспільствах, наукових дисциплінах цей тер­мін має своє специфічне значення.

Так, М. Делягін, один з перших в Росії дослідників феномена глобалізації, підкреслює, що цей процес характеризується такими рисами, як “скасування адміністративних бар'єрів між країнами, планетарне об'єднання регіональних фінансових ринків, придбання фінансовими потоками, конкуренцією, інформацією й технологіями загального світового характеру. Найважливішою властивістю глобалізації є формування у масштабах цілого світу не просто фінансового та інформаційного ринків, але фінансово-інформаційного простору, в якому все активніше здійснюватиметься не лише комерційна, але й усі інші види діяльності людства [1, с. 133–134].

Філософ С. Панарін вважає, що “глобалізація є процес послаблення традиційних територіальних, соціокультурних та державно-політичних бар'єрів, що колись ізолювали народи один від одного, проте які разом з тим охороняли від неупорядкованих зовнішніх впливів, і становлення нової, безпротекціоністської системи міжнародної взаємодії та взаємозалежності [2, с. 394–395].

Процес глобалізації, таким чином, ще потребує серйозного теоретичного осмислення. Можна розмірковувати про глобалізацію на абстрактному рівні, проте, більш продуктивним виглядає її вивчення в контексті аналізу її впливу на конкретні сфери суспільного та особистісного буття.

Звідси, мета цієї статті – розкрити основні протиріччя, що пов’язанні з процесом глобалізації такої специфічної сфери суспільного життя якою є культура. Під глобалізацією автор розуміє, приєднуючись до думки російського філософа В. Межуєва, “взаємозалежність, що підсилилася між національними державами і регіонами, які складають світове суспільство, їхню поступову інтеграцію в єдину систему із загальними для всіх правилами й нормами економічної, політичної та культурної поведінки” [3, с. 102].

Сьогодні в суспільній думці багатьох країн глобалізація асоціюється з експансією західної цивілізації. Втім, на думку автора, глобалізація зовсім не тотожна вестернізації: хоча й джерелом глобалізації первісно був західний світ, але вона становить закономірний результат соціальної еволюції, втілюючи собою загальноцивілізаційний дух, властивий всьому людству. Іншими словами, імпульси, які випромінює глобалізація, є передвісниками формування глобальної цивілізації. Й тут, звісно, виникає суперечливе питання про співвідношення цивілізації та культури. Низка сучасних філософів, які досліджують проблеми аксіології, переконані, що культура за темпами свого розвитку найчастіше відстає від цивілізації.

Зовнішню (матеріальну) оболонку майбутньої глобаль­ної цивілізації утворює світова економіка, а її внутрішнє (духовне) ядро – це система загальнолюдських цінностей [4, с. 58].

В Декларації тисячоліття ООН гово­рит­ься: “Глобалізація здатна придбати цілком всеохоплюючий і справедливий характер лише завдяки широкомасштабним та наполегливим зусиллям з формування спільного майбутнього, заснованого на нашій спільній приналежності до роду людського в усьому його культурному розмаїтті [5, с. 24]. Наведена теза, безсумнівно, підтверджує усвідомлення міжнародним суспільством особливої значимості культури у настільки суперечливому процесі, яким є глобалізація.

Джерело стійкого розвитку людства приховується саме в різноманітті та гетерогенності культур. “Наше культурне розмаїття, – зазначається в Хар­тії Землі, проголошеній ООН, – являє собою безцінну спадщину, і різні культури знайдуть свої власні шляхи до реалізації свого бачення стабільного образу життя [6, с. 52].

Глобальний світ, – пише філософ І. Василенко, – необхідно творити в умовах діалогу цивілізацій як спільний простір багатогранної духовності – простір завжди відкритий та вічно вдосконалюємий в процесі розуміння іншого [7, с. 18].

Однак, якщо глобалізація в галузі економіки бачиться чимось природним й невимушеним, то глобалізація культури – процес куди більш складний саме в силу різноманіття культурних форм.

Сьогодні культуру необхідно осмислити в якості вирішального аспекту глобалізації, а не лише як реакцію на економічну глобалізацію. При цьому не слід вважати, що глобалізація культури – це встановлення культурної однорідності у всесвітньому масштабі. Цей процес містить в собі культурні зіткнення й протиріччя. Конфлікти і сутички різних культур та цивілізаційвизначальний фактор сучасного багатополярного світу [8]. Тому в умовах глобалізації необхідна філософія взаєморозуміння, що розглядається в контексті культурного діалогу Сходу і Заходу.

В світі сьогодні стрімко зростає відчуття власної унікальності й самобутності у народів та регіонів. Можна навіть зазначити, що захист місцевих національних традицій та рис являється глобаль­ним феноменом сучасності [9].

Отже, здатність до самозбереження специфічних культур можлива, проте реалізується така можливість лише за певних умов. Головною з них є безумовна значимість національної культури для світового суспільства; для цього національна культура має бути не лише внутрішньо багатою, але також сприйматися світом, бути потрібною світові – тоді світова спільнота нерефлекторно зацікавлена в її збереженні як спільного здобутку. Мало хто, наприклад, ставить під сумніви значимість шедеврів епохи Відродження або творчості Омара Хайяма для світової культури, хоча зазначені цінності є похідними від різних культур – „західної” та „східної”. Та жодного протиріччя тут нема, оскільки й те, й інше являється доступним для сприйняття, тобто апелює до здатності різних народів сприймати іншу національну культуру. Така здібність припускає, в свою чергу, наявність в сприйманій культурі загальнолюдського змісту, причому настільки велику його концентрацію, коли б стала реальною можливість відчути (тим чи іншим народом) цей загальнолюдський зміст крізь призму свого національно-культурного сприйняття.

Втім, у випадку з мистецтвом (як складовою культури) все набагато простіше, ніж, наприклад, з релігією. Однак, навіть релігія не може уникнути впливу глобалізації. І доказом тому є нинішні екуменічні тенденції (і не лише у християнстві).

Проблемою глобалізації є прагнення все уніфікувати, збудувати за ідеальними шаблонами. Для культури це неприйнятно. Глобалізація часто не бере до уваги специфічний світоглядний зміст національних культур, лише в контексті якого ці культури й мають свій особливий сенс. На публіку виставляються зовні помітні феномени тієї або іншої культури – вони визнаються цікавими, достой­ними уваги, проте у відриві від світогляду даної культури ці феномени сприймаються або як екзотика, або як примха, або як нонсенс, або ж просто як забавний фольклор.

Будь-яка інтеграція супроводжується поляризацією, а глобалізація –  регіоналізацією сучасного світу. Це – дві сторони одного й того ж самого процесу, що відображують співіснування синтезу і розпаду, інтеграції й роздробленості. Даний процес не є справою випадковою – він закономірний і його неможливо уникнути або скасувати [10].

Присутність дихотомічного мислення з його опозиціями (інтеграція –дезінтеграція, гомогенність-гетерогенність, глобалізація-локалізація тощо) зберігається й при аналізі культури, де воно приймає форму діалектики місцевого і глобального, традиційних і ліберально-демократичних цінностей.

Деякі мислителі вважають, що культурному розмаїттю людства кинуто виклик з боку західної масової культури. Однак, на думку А. Пелипенка, „глобалізація як явище абсолютно не являється чимось унікальним і притаманним виключно сучасній епосі. Прагнення до необмеженого росту, експансії та повної асиміляції будь-якого інокультурного матеріалу властиве більшості культурних систем, що й було неодноразово представлено в історії людства, починаючи від стародавніх імперій Сходу, пізніше – у греків і римлян, й аж до зовсім нещодавнього минулого. Хіба Радянський Союз не намагався здійснити свій глобалізаторський проект у рамках ідеології всесвітньої революції, із насадженням світової системи соціалізму?” [11, с. 77].

Відтак може виникнути закономірне питання: невже в національних культур немає вибору, і на всіх на них завжди чекає одне і те ж саме – розчинення в домінуючих сьогодні формах культури, втрата власної самобутності й значимості, нівелювання та знеособлення? Автор переконаний, що це не так.

Гідна культура не зазнає поразки. Ні в якому разі не можна поступатися цінностями національної культури. Їм лише варто надати загальнолюдське обличчя, і тоді національну культуру буде сприйнято без помилок та перекручувань.

Для вирішення надзвичайно складної задачі входження національної культури до світового культурного простору визначальним є не бажання сподобатися, а вміння залишатися собою, зберегти колорит. Саме такий зміст і становить цінність. Національна культура є цінною саме завдяки її специфіці, оскільки вона являє собою ще один спосіб бачити світ і сутність буття в цьому світі. Цього ґрунту не можна лишати, в протилежному випадку національна культура вгасає, занепадає або зовсім зникає.

Національна культура може і повинна виховувати людину на цінностях, що притаманні цій культурі, оскільки крізь культурну самобутність людини проступає загальнолюдська культура [12].

Коли ми говоримо про традиційну культуру, то маємо на увазі культуру суспільств, соціальна структура яких заснована на традиційних духовних цінностях, які мають достатньо тривалу історію цивілізованого розвитку. Це суспільства з більш чи менш безперервною традицією формування національного менталітету й образу життя. До групи суспільств подібного типу належать також суспільства, що досягли на цій традиційній основі певних соціально-економічних успіхів. Серед них такі країни, як Японія, Китай, Південна Корея, Саудівська Аравія, Індія, Бразилія тощо.

На думку автора, якщо мислити на самому абстрактному рівні, глобалізація не є ані корисною, ані шкідливою для культури. Більш того, сама глобалізація є наслідком компромісу культур, в якому його учасники йдуть настільки далеко, наскільки це можливо на даному етапі історичного процесу. Таким компромісом задається „поле” нової світової культури, на якому всі учасники „грають” за добровільно встановленими та погодженими правилами. А сам по собі феномен глобалізації часто перебільшується інтелектуальною елітою, яка не завжди усвідомлює, що глобальні процеси, включаючи й взаємообмін культур (будь то, наприклад, національні кухні, системи охорони здоров'я, науки, технології, одяг і все інше), виникли дуже давно і були необхідними елемен­тами світового історичного процесу з часів перших цивілізацій Стародавнього світу.

Можна сказати, що явища, з якими ми маємо справу сьогодні, вже відбувалися безліч раз в минулому, і їх спричиняли ті ж самі процеси. Така інтеграція величезної кількості населення до імперських систем, їхня культурна гегемонія й наступна дезінтеграція разом з культурною фрагментацією, що сприймається як локальне відродження всередині імперій, які занепадають,  вже мали місце неодноразово. Змінилися лише масштаби даного процесу і значно збільшилась інтенсивність як пряме слідство розвитку інформаційних технологій.

Ще більш вагомий за своїми наслідками вплив глобалізації на цінності людини, які значно ближче його особистісному ядру, ніж культура. Культура – це зовнішня оболонка цінностей людини.

Отримала широке розповсюдження теза про те, що у глобальних процесах сучасності зіткаються дві аксіологічні системи: система цінностей, що має основу в традиційній культурі, та система цінностей, збудована навколо ліберально-демократичних орієнтацій. Буде невірним інтерпретувати зіткнення цих двох систем цінностей як протистояння двох світів: старого (традиційного) і сучасного (демократичного). Будь воно так, протистояння двох ціннісних систем не мало б місця – можна було б казати лише про історичну спадковість цінностей людини, коли попередні традиційні цінності трансформуються в нові, які відповідають світовим реаліям. Проте мова йде зовсім не про спадковість цінностей в їх історичному розвитку, а саме про протистояння, що доходить іноді до політичних, релігійних та військових конфліктів; причому обидві згадані вище системи цінностей є цінностями, актуальними сьогодні, і їх не можна розділити, упорядкувавши хронологічно.

Таким чином, головною антиномією в нинішній дискусії про цілісність світу в його бутті, свідомості та науковому пізнанні являється судження, що світ єдиний в одному відношенні, так саме як він не єдиний в іншому відношенні. Досвід сучасного світу переконливо демонструє, що деякі традиційні структури дуже органічно вплітаються до тканини нинішньої цивілізації. Без досвіду неможливе й новаторство. Саме традиції дозволяють людині не загубитися, адаптувати свій образ життя до стрімких поворотів сучасного світу.

Протиріччя між традиційними та сучасними цінностями розташоване не поміж ними, воно знаходиться у системі саме сучасних цінностей, не дозволяючи їм укоренитися з достатньою впевненістю ні в особистісній, ні в суспільній сферах. В цьому автор вбачає одну з головних причин реальної відсутності цілісної системи цінностей сучасної людини як на Заході, так само й на Сході. Практично це можна спостерігати всюди: терористи, апелюючи до системи релігійних цінностей, що нібито виправдовує їхні дії, свідомо або несвідомо здійснюють підміну релігійних цінностей актуально-політичними цілями, і діють вже виходячи зі змісту останніх.

Культура пропонує своєму носієві прийнятні вимоги щодо поведінки, цінностей та норм, які становлять основу психічної рівноваги індивіда. Однак, варто людині потрапити в таку ситуацію, коли в його повсякденності беруть участь різні культурні системи і коли соціальна середа вимагає від нього дій, протилежних нормам його культури, людина все ж таки намагається зберегти свою культурну ідентичність, хоча місцева середа і вимагає культурної адаптації. Створюється ситуація, коли людина або група людей змушені виконувати вимоги різних культурних систем, що часто протистоять одна одній і заперечують одна одну. Все це спричиняє руйнацію цілісності свідомості й призводить до внутрішнього дискомфорту особи або соціальної групи, що, в свою чергу, віддзеркалюється на поведінці, яка може бути агресивною та розкриватися у націоналістичних, кримінальних, антиконфесіональних діях, а також в депресивному настрої.

Досвід останніх десятиріч дозволяє зробити ще один висновок: війни в їхньому колишньому розумінні зараз вже не потрібні, а якщо до військових дій все ж таки вдаються, то зовсім з іншими цілями, ніж раніше – ті результати, до яких раніше призводили війни, тепер цілком досягаються ламанням системи духовних цінностей супротивника, замість неї насаджується нова система, можливо, соціально й економічно більш приваблива, і противник може перетворитися навіть на союзника. Будь-яка війна починається війною інформаційною, спрямованою на дезорієнтацію, на дискредитацію системи цінностей супротивника. Слабка культура піддається на подібні провокації.

Проаналізувавши вищесказане, можна зробити наступні висновки. Відмова від національної культури тотожна провалові в пам'яті і, отже, призводить до анулювання власної самобутності. Безперервність культури для національної самосвідомості служить обґрунтуванням безсмертя національної культури.

Тверезо оцінивши наявні й перспективні можливості країни, варто визначити своє місце в глобалізаційних процесах, знайти свій виграшний специфічний шлях. І мова тут йде не лише про економіку та політику, але й про ідеологію, про систему цінностей, навколо якої об'єдналися б широкі соціальні верстви, що гарантувало б громадянський мир і згоду в країні у динамічному і вкрай нестабільному сучасному світі. Глибокий аналіз культурних, ціннісних, духовних аспектів глобалізації здатний, на думку автора, надати реальні практичні рекомендації в цій сфері.

Поширеним явищем сьогодні стає гетерогенність регіональних форм життєдіяльності людини. На такій засаді можливе не лише збереження, але й відродження та освоєння культури і духовності націй, розвиток місцевих культурних традицій, локальних цивілізацій.

Глобалізація вимагає від місцевих культур і цінностей не беззаперечного підпорядкування, а селективного сприйняття та освоєння нового досвіду інших цивілізацій, що є можливим лише в процесі конструктивного діалогу з ними. Особливо це важливо для молодих незалежних держав, таких як наша. Тому Україні сьогодні вкрай необхідний розвиток глобалістики як форми міждисциплінарних досліджень, що дозволяють адекватно оцінювати ситуацію й будувати грамотну стратегію розвитку національної культури та всіх інших життєво важливих аспектів.

 

Література

1. Делягин М.Г. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи / М.Г. Делягин, О.В. Братиков.  – М.: АСТ, 2005. – 344 с.

2. Панарин С.А. Политология / С.А. Панарин. – М.: Гардарика, 2004. – 480 с.

3. Межуев В.М. Проблема современности в контексте модернизации и глобализации /  В.М. Межуев // Полития. – 2000. – № 3. – С. 102–115.

4. Рожков К. Глобализация как вызов национальной экономике / К. Рожков, В. Рыбалки  // „Международная жизнь”. – 2001. – № 1. – С. 55–62.

5. Декларация тысячелетия ООН // Утверждено резолюцией 55/2 Генаральной Ассамблеи ООН от 08.09.2000 г. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/declarat/summitdecl.htm. – Назва з титулу екрану.

6. Текст Хартии Земли. Париж, ЮНЕСКО. 14 марта 2000 г. // Электронный портал [Електронний ресурс] / Режим доступу:  http: // www.nngasu.ru/bibl/voda&zemlya/hartiya.pdf. – Назва з титулу екрану.

7. Василенко И.А. Диалог цивилизаций / И.А. Василенко. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 290 с.

8. Федотова Н.Н. Возможна ли мировая культура? / Н.Н. Федотова // Философские науки. – 2006. – № 4. – С. 58–68.

9. Бирюкова М.А. Глобализация: интеграция и дифференциация культур / М.А. Бирюкова // Философские науки. – 2000. – № 4. – С. 33–42.

10. Орлов Ф.И. Социальные издержки глобализации / Ф.И. Орлов // Социологические исследования. – 2007.  – № 7. – С. 13–22.

11. Пелипенко А.Г. История глобализации / А.Г. Пелипенко. – М.: Юникс, 2007. –  214 с.

12. Глобализация и национальные культуры // Электронный портал [Електронний ресурс] /  Режим доступу: http://anthropology.ru/ru/texts/kulidzh/mannt_16.html. – Назва з титулу екрану.

 

© Стовпець О.В., 2009