УДК 130.2
СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЧИННИК ТРАСФОРМАЦІЙ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ РЕАЛЬНОСТІ
Аналізується вплив сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій на соціокультурну реальність. Особлива увага приділяється розгляду трансформацій в системі комунікацій, відзначається суперечливість цього процесу та особливості його осмислення в контексті парадигми постмодернізму.
Ключові слова: інформатизація, комунікативний простір культури, кіберпростір, віртуальна реальність, «кліпова» свідомість, ідентичність.
Анализируется влияние современных информационно-компьютерных технологий на социокультурную реальность. Особое внимание уделяется рассмотрению трансформаций в системе коммуникаций, показана противоречивость этого процесса и особенности его осмысления в контексте парадигмы постмодернизма.
Ключевые слова: информатизация, коммуникативное пространство культуры, киберпространство, виртуальна реальность, «клиповое сознание», идентичность.
The modern information and computer technologies effect on present-day cultural and social reality is analyzed. Special attention is given to the problem of transformation communication spacе modern culture, contradictory this process.
Key words: informatization, communication spacе modern culture. virtual reality, self-identity.
Історія світової цивілізації свідчить, що докорінні зміни в технологічному розвитку суспільства, призводили до суттєвих трансформацій в його культурі. Стрімкий розвиток обчислювальної техніки та впровадження в різні сфери людської діяльності новітніх інформаційних технологій – інформаційно-комп’ютерна революція – в останній третині ХХ ст. призводить до глибоких трансформацій в сучасній культурі. Ми все більше усвідомлюємо, що навколо нас формується нова культура, відбуваються значні зміни суспільної свідомості й індивідуального мислення, нових установок по відношенню до праці, дозвілля, спілкування, ідентичності особистості тощо. Формується принципово інший тип виробництва, поширення і збереження культури, інші принципи її функціонування, інша структура духовного життя, у якій переважне місце починають займати новітні засоби інформатики. Один з відомих дослідників їх впливу на соціокультурні трансформації сучасного суспільства М. Кастельс вважає, що з причини новизни мультимедіа важко всебічно оцінити їх вплив на культуру суспільства, однак можна стверджувати, що насуваються дійсно фундаментальні зміни [1]. Погоджуючись з Кастельсом відносно того, що всебічно оцінити ці зміни поки що неможливо, розглянемо лише деякі з найбільш очевидних тенденцій трансформації культури під впливом процесів інформатизації і комп'ютеризації різних сфер людської діяльності.
Найбільш значні зміни відбуваються в системі комунікацій, комунікативному просторі, в якому живе людина. В комунікативних технологіях закладена унікальна можливість – визначати особливості сприйняття людиною тих чи інших подій, формувати її смаки, уподобання, поведінку, світогляд. По суті, саме система комунікацій, що панує в суспільстві, моделює та керує аксіологічним полем на глобальному та локальному рівнях.
На протязі довгого часу культура розвивалася на підґрунті усного мовлення і особистого контакту. Приблизно в VII ст. до н.е. в Греції був винайдений алфавіт. Це зробило можливим фіксацію раціональних суджень, відділивши сказане від того, хто говорив, письмове повідомлення від аудіовізуальної системи символів і образів. Саме це, на думку багатьох дослідників, призвело до якісних змін в людській комунікації, до розвитку західної науки і філософії.
Винайдений Гутенбергом у середині ХV ст. друкарський верстат, завершив докорінну зміну способів мислення і сприйняття дійсності, започаткований в античності. Книга, що стала загальнодоступною, дозволила людям подолати культурні й історичні кордони, стала головним чинником в освіті і науці, критерієм, що обумовлює рівень інтелектуального розвитку індивіда: кожна людина в процесі свого формування прочитувала сотні і тисячі книг. Згідно з логікою і структурою друкованого тексту формувався й особливий тип культури, що характеризується пануванням лінеарного текстового метанарративу. Саме так, за твердженням Маршалла Маклюена, відбулося становлення “галактики Гутенберга” – універсуму, в якому друкарський верстат став формуючим фактором культури індустріального суспільства [2].
З входженням в ужиток електронних засобів масової комунікації, стан справ у «галактиці» докорінно змінюється: книга починає поступатися позиціями телебаченню та комп'ютерам. В постіндустріальному суспільстві все більшого значення набуває тип культури, основним матеріальним носієм текстів якої є не писемність, а “екранність”. Широке розповсюдження і домінування телебачення означає, на думку М. Маклюена, кінець “галактики Гутенберга”, тобто системи комунікацій, що ґрунтується на типографському мисленні та фонетичному алфавіті. Нова культура переважно ґрунтується не на лінійному, тобто витягнутому в рядок письмі, а на системі екранних (площинних) зображень. «Екранна мова» – це часовий потік екранних зображень, що вільно вміщає в себе поведінку й усне мовлення персонажів, аудіовізуальний ряд, анімаційне моделювання, письмові тексти і багато чого іншого.
На відміну від друкованого слова, що дозволяє систематично викладати свою думку, мислити концептуально, дедуктивно і послідовно, телебачення краще адаптується до невимушеної розмови. Телевізійна комунікація характеризується сенсорною імітацією реальності і сприйняттям її з найменшим психологічним зусиллям. Завдяки цьому, на думку багатьох дослідників, цей тип комунікації став епіцентром культури в 60-70-і роки ХХ ст., основою формування нової системи масової комунікації: одне й те ж повідомлення транслювалось від небагатьох централізованих передавачів мільйонам телеглядачів. Ця комунікативна система залишається масовим виробництвом, в світі символів якої панує індустріальна логіка, системою однонаправленої комунікації, а не взаємодії суб’єктів комунікації.
Починаючи з 80-х років ХХ ст. нові технології суттєво змінюють комунікативний простір культури. Комп'ютерні технології, волоконна оптика, супутникове телебачення, мережа Інтернет стали підґрунтям створення глобального комунікативного простору, про який писав Маклюен, інших форм комунікації, іншої логіки обробки інформації, іншої логіки побудови текстового простору. Важливим елементом нової системи комунікації стає комп'ютер як особливе явище культури знакових систем – культури проміжної між “світом речей” і “світом людей”. В культуру знакових систем комп'ютер входить, вносячи до неї нові уявлення про посередницькі (зокрема, операціональні та трансформуючі) функції знаку й архітектуру знакових систем як принципово нового типу вербально-аудіовізуального тексту, що самотрансформується завдяки закладеній в нього програмі і діалогу з людиною. На основі комп’ютерної техніки формується нова комунікаційна система, яка характеризується інтеграцією різних засобів комунікації та своїм інтегральним потенціалом (мультимедіа), новий тип символічного існування людини, культури, соціуму.
Особливе місце в цій системі займає мережа Інтернет. Саме Інтернет з 90-х років ХХ ст. стає основою глобальної комунікації, поступово пов’язуючи між собою велику кількість мереж і людей, та отримуючи критичну вагомість в формуванні майбутньої культури.
Культура, що формується на основі мережі Інтернет, глобальна по своїй природі і легко перетинає національно-державні кордони, вона має планетарний, загальнолюдський характер. Відеокомп'ютерний і космічний зв'язок доносить до людини наочно і чуттєво достовірні враження про всілякі явища та події, що відбуваються у різних країнах і серед різних народів. Компактність нових систем збереження інформації і здатність надійного і швидкого її перенесення на будь-які відстані робить можливою радикальну децентралізацію будь-яких процесів, включаючи виробництво, управління, освіту і тощо. Замість централізованих ієрархічних систем комунікації виникають мережі комунікацій і відношень, що піддаються легкій трансформації в залежності від динаміки завдань і функцій. Уже зараз ми спостерігаємо як павутина Інтернету в буквальному сенсі слова втягує у свої тенета величезну кількість користувачів[1], багато в чому видозмінюючи стереотипи їх світосприймання і спосіб життя. Людина в «глобальних обіймах» електронних медіа, що наче продовжують її центральну нервову систему, почала плавне входження в постгутенбергову еру. Покоління, яке виросло в тісному спілкуванні з комп’ютерами, мобільним зв’язком, Інтернетом значно відрізняється в духовно-світоглядному аспекті, живе в іншому соціально-культурному вимірі.
Дослідження Інтернет дає підстави стверджувати, що ця мережа сприяє реалізації основних типів потреб людей: потреб в спілкуванні, в пізнанні та розвагах [3]. Тому в мережі Інтернет можна “зустріти” інших людей, розважально-ігрові комплекси і пізнавальні масиви (в основному в вигляді веб-сторінок). Нові електронні засоби не відділяються від традиційних культур – вони їх абсорбують, вважає М. Кастельс. “Всі прояви культури, від гірших до кращих, від найбільш елітних до найбільш популярних, поєднуються в цьому цифровому універсумі, який зв’язує в гігантському історичному гіпертексті минулі, сьогоденні та майбутні прояви комунікативної думки. Роблячи це, вони будують нове символічне середовище” [1, с. 351]. Це середовище, завдяки мультимодальності, диверсифікаційності та нестабільності нової комунікаційної системи, здатне охопити і інтегрувати всі форми культурного виразу, різноманітні інтереси, цінності.
Під впливом нового символічного середовища, що створюється на підґрунті інформаційно-комп’ютерної технології, радикально трансформується простір і час, фундаментальні виміри людського життя. Території втрачають своє культурне, історичне, географічне значення і реінтегруються в функціональні мережі або в образні колажі, що викликають до життя простір потоків, які замінюють простір місць. Час наче зникає в новій комунікативній системі: минуле, сьогодення, майбутнє можна програмувати так, щоб вони взаємодіяли одне з одним в одному і тому ж повідомленні. Це дає підставу М. Кастельсу стверджувати, що матеріальним фундаментом нової культури стає простір потоків та безчасовий час [1, с. 353], як домінантні форми соціального простору і часу в мережевому суспільстві.
Глобальна мережа генерує текстові формати нового типу, створює умови для формування віртуальних спільнот, стирає межі між державами, елімінує відстані, що роз'єднують людей і, в кінцевому рахунку, вибудовує навколо себе специфічну форму культури – кіберкультуру. Доступність і розмаїтість інформації, яку можна отримати по сучасних каналах масової комунікації, призводять, з одного боку, до значної однорідності всесвітнього культурно-інформаційного простору, до ослаблення і зняття всіх бар'єрів і “завіс”, і, з іншого боку – до величезної розмаїтості цієї інформації, з якої людина може вибирати те, що відповідає її потребам. Однорідність інформаційного простору, однак, не нав'язує принципової подібності всіх культур. Навпаки особливу цінність набувають риси відмінності, що несуть із собою додаткову інформацію, здатну викликати цікавість в інших місцях інформаційної мережі.
В феномені глобальної інформаційної мережі, створеної на основі гіпертекстової технології Д. Енгельбартом і Т. Нельсоном[2], втілюється ідея формування тексту без меж, нелінійного тексту. Саме ця якісна трансформація самої структури тексту вказує на входження в постгутенбергову еру – текст більш не може мислитися винятково як лінійно побудований, що має визначену спрямованість, структуру і межі, тобто, він перестає відповідати принципам, накладених як верстатом Гутенберга, так і світоглядом модерну, і стає втіленням постмодерністського світовідчуття. Гіпертекст не має ні фіксованого початку чи кінця, ні ієрархічної структури. Ця інтертекстуальна тканина – серія текстів, що перетинаються з іншими текстами, продукуючи нові тексти – живе своїм життям, тексти наповнюються новими смислами, які не були закладені як інтенції автора. Контроль над таким текстом-тканиною неможливий: тексти вбудовуються один в одного, один текст розчиняється в іншому, відбувається складне переплетіння текстів і значень.
Всесвітня мережа, що ґрунтується на гіпертекстовій технології, – це принципово незакінчена, неієрархічна система, що динамічно розвивається. У кіберпросторі всесвітньої мережі веб-сайти зв’язані між собою семантичними відношеннями, а конкретний маршрут проходження електричних імпульсів по мережі кабельного і безкабельного зв’язку принципово стохастичний. Важливою характеристикою кіберпростору є не протяжність, а структурованість, насиченість різноманітними зв’язками (“супермагістралями”), змістовна повнота, тобто намагання відобразити всі мислимі позиції та точки зору. В мережі Інтернет немає фіксованих, поіменованих маршрутів, він не розкреслений лініями уторованих магістралей, а скоріше нагадує мережу польових степових доріг, що постійно змінюють свою конфігурацію: заростають одні шляхи, прокладаються інші, поруч з розмитою дощами колією виникає нова, котра теж проіснує недовго, і так до нескінченності. Очевидно, що процеси змін, що безупинно відбуваються, не дозволяють мережі стати хоча б на якийсь час тотожною самій собі, що унеможливлює її калькування. Гіпертекст має безліч входів в нього, індивідуальні маршрути неповторні, тобто, електронний гіпертекст по своїй суті протилежний модерністському друкованому тексту.
Саме на цю особливість гіпертексту, його співзвучність постмодерністській культурі, звертає увагу Ж. Дерріда, один з теоретиків постмодернізму, відзначаючи, що лінійний принцип побудови тексту, який втілений в книжній культурі, не відповідає запитам сучасної культури. Для лінійного, тобто витягнутого в строчку письма, втіленого в книжній культурі, характерна ієрархічна структура, послідовність смислонесучих елементів тексту. При цьому, на думку Ж. Дерріда, основна функція лінійного письма розумілась і розуміється як уявлення, репрезентація вже існуючого смислу. Одночасно мова йде про розуміння смислу як єдиного, повністю закінченого цілого. В одній з своїх робіт – “Розсіювання” (1972) – він піддає запереченню саму форму та принцип книги, показуючи переваги нелінійного тексту. Дерріда впевнений, що в наступну епоху нелінійне письмо стане реальним фактом культури, позбавивши монополії лінійний текст. В його доповіді «Differance» відзначається: “Те, що я збираюсь тут запропонувати …, не буде проходити по дискурсивним лініям лінійної послідовності підґрунтя” [4, р. 7].
Дерріда показує, що нелінійний текст є принципово відкритим та незавершеним, він створює таку структуру, в якій можна рухатися не в відповідності з накресленим автором маршрутом, а за бажанням читача, виявляючи ланцюжки «текстуальних подій», перетинаючи межі окремих текстів. І в цьому випадку йому доводиться знову й знову силою думки та уяви руйнувати фактичну лінійність та замкнутість реальних текстів. Кожен фрагмент тексту має кілька варіантів переходу до інших фрагментів тексту, зв’язки між ними мають смисловий характер. Сприймаючи текст, читач самостійно будує траєкторію свого руху в багатомірному смисловому просторі. Крім того, гіпертекст – принципово відкритий для поповнення його новими елементами, новими текстами та смисловими фрагментами, поява яких не може зруйнувати його структуру, розширяючи лише його текстову тканину.
Всесвітня мережа по своїй природі мозаїчно-цитатна, інтертекстуальна. Вона виступає як новий комунікаційний простір, де зустрічаються багато культурних практиків. Цей простір влаштований за мережевим принципом, а значить, різні культурні фрагменти у вигляді мозаїки можуть бути представлені в ньому в своїй потенційній нескінченності. В віртуальній реальності Інтернету “об’єктивовані” внутрішні образи свідомості різних операторів (спостерігачів), що взаємодіють один з одним, формуючи “колективне несвідоме”, яке може відрізнятися від традиційного розуміння цього терміну в смислі Юнга. Побудований по принципу гіпертексту віртуальний простір, можливість “гри” з ролями та побудовою множинного “Я” в Інтернеті багато в чому нагадує реальність ситуації постмодерну як принципово множинної, що потребує від людини постійних переключень на різні соціальні ситуації, соціальні контексти.
В створеній з допомогою сучасних технологій інформаційній мережі найбільш виразно проявляється одна з найбільш характерних особливостей постмодерністського мислення – децентрація. В організації такої мережі не тільки втрачає сенс протиставлення центру і периферії, але й саме поняття центру зникає взагалі, відбувається децентрація організації інформації. Таким чином, в організації та функціонуванні всесвітньої мережі знаходять втілення практично всі основні світоглядні установки постмодерну – плюралізм, децентрація, фрагментарність, колажність, довільне поєднання стилів і фрагментів культури різних епох, зняття просторових та часових меж, детериторизація, смерть автора.
Для розуміння особливостей такого типу організації інформації постмодернізм пропонує використовувати термін “ризома”, “ризомна організація”. Цей термін був запозичений Дельозом і Гваттарі з ботаніки, де він означає певний спосіб росту рослин, що відрізняється як від розгалуження стебел від єдиного кореня, так і від “пучкоподібного” кореня. Ризомна організація – це принципово інший спосіб росту, хаотичне розповсюдження багатоманітності, що не має певного переважаючого напрямку, рух без регулярності, яка б давала можливість передбачити наступні кроки. Цей образ (метафора), на думку Дельоза і Гваттарі, дає можливість більш точно описати ситуацію складності, хаотичності, децентрації в світі знаків, особливо характерну для побудови та функціонування мережі Інтернет.
Створені в гіпертекстовому форматі Інтернет нарративи особливим чином конструюють, а точніше деконструюють текстові структури і способи їх прочитування: від територіально обмеженої і лінійно вибудованої книги ми переходимо до номадичних[3], ризоматичних, детериторизованих інформаційних систем.
Така особливість організації сучасного інформаційного та культурного простору стала предметом осмислення в роботах О. Тоффлера. Він вважає, що ми живемо у світі бліп-культури. “Консенсус розпадається. На персональному рівні ми знаходимося в облозі фрагментів образів, суперечливих і несумірних. Старі ідеї впливають на нас в формі безтілесного відображення. Ми живемо в безтілесній відображеній (віртуальній) культурі”, – стверджує Тоффлер [5, с. 181]. З одного боку, це відкриває великі можливості для розвитку індивідуальності, демасифікації особистості і культури. З іншого – постійно стикаючись з “бліпами” – інформаційними повідомленнями, уривками з пісень або віршів, заголовками, колажем тощо, звикаючи до мовних ігор та швидкісних потоків інформації людина руйнує здатність до рефлексії. Така ситуація, на думку вчених, може викликати незворотні деструкції в мисленні та свідомості – породити хаотизм, кліповість свідомості, зруйнувати здатність зосереджуватися та утримувати в свідомості якийсь один ідеальний об’єкт [6, с. 16].
“Кліпова” свідомість стає умонастроєм епохи, символи і образи культури під колосальним впливом науково-технічного прогресу формуються та змінюються настільки стрімко, що людина не здатна їх “поглинути”, співвідносячи з попередніми цінностями. Як справедливо зауважує В.В. Миронов, люди “починають їх просто споживати”, і домінуючим чинником стає не сенс чи якість продукту, а система його розповсюдження (тиражування) [7, с. 37]. Це створює сприятливі умови для маніпулювання свідомістю, нав’язування людині певних форм поведінки, необхідної маніпулятору. Крім того цьому сприяє те, що сучасні інформаційні технології привнесли в комунікативний простір образи і звуки, які впливають на людей, минаючи стадію рефлексії. Вони примушують скорятися їм, нав’язуючи індивіду конкретне, образне сприйняття інформації, яке раціонально майже не контролюється. У цьому сенсі культура, що формується, на думку відомого сучасного культуролога С. Леша, ґрунтується здебільшого не на дискурсивному методі осмислення, а на образному. В книзі “Соціологія постмодернізму”, він обґрунтовує думку, що для сучасної культури характерним є: пріоритет візуального над вербальним, формальне (набір певних віковічних абстрактних цінностей) відступає перед повсякденним, свідоме над неусвідомленим, раціональне над ірраціональним, головним стає не смисловий зміст культури, а сфера її впливу тощо [цит. по 1, с. 246].
В історії людства не було подібних засобів масового впливу на свідомість і психіку людини та на суспільну свідомість. Використовуючи Інтернет, ми занурюємося в простір світової інфосфери, який, як дотепно зауважив Дуглас Ришкофф, виявився живим та все більш втягує нас в себе, замінюючи всі види спілкування [8]. Спілкування, що опосередковане сучасними інформаційно-комп’ютерними та телекомунікаційними технологіями, витісняють живе спілкування. Відбувається заміна реального спілкування ілюзією спілкування в різноманітних чатах, віртуальних конференціях тощо, є безособистісним обміном блоками інформаційних текстів. Це може сприяти, з одного боку, аутизації дітей та підлітків (замкненості, відсутності інтересу до інших людей, нерозумінню їх дій, почуттів, мотивів), призводити до неадекватних ефектів в процесах соціальної рецепції, з іншої – не деяких сором’язливих людей може стати корисним анонімність спілкування в віртуальних реальностях.
Сучасна людина все більше занурюється в віртуальні імітаційні реальності, не завжди замислюючись про наслідки. Поява принципово нової форми взаємодії, інтерактивного досвіду, вважають деякі з дослідників цього феномену, – це головна культурна подія, що може накласти на нашу свідомість настільки ж сильний відбиток, як все, що відбувалося дотепер. “В кінці 80-х років кіберпростір, – зауважує Е. Девіс, – став справжнім культурним аттрактором, він з безжалістю втягуючого променя “Зіркових війн” засмоктував суспільство, що невпинно комп’ютеризувалось” [9, с. 273].
Культура під впливом інформаційно-комп’ютерної технології стає усе більш і більш simulational у цьому сенсі. Засоби інформації часто замінюють речі, перетворюючи ідентичність оригіналів в referentialities. По суті, віртуальні реальності втягують людину в нові форми існування, обіцяючи нові світи і переживання, у певній мері можуть формувати особистість. Саме ця штучно створена (simulational) реальність являє приклад того, що Ж. Бодрійяр називає “симулякром”. Симулякр, на думку Бодрійяра, являє собою “точну копію, оригінал якої ніколи не існував” [10, с. 45]. Сучасний світ складається з моделей і симулякрів, що не мають ніяких референтів, не ґрунтуються ні на якій “реальності”, крім їх власної, котра є світом саморефлексивних знаків. “Симулякр” – це ідеократично спроектована і сконструйована реальність, яка виявляється здатною направляти, регламентувати обмежувати нашу духовну й інтелектуальну діяльність, маніпулювати нашим життям у різних її проявах. Симуляція, видаючи відсутність за присутність, одночасно змішує всіляку відмінність між реальним і мнимим (ілюзорним).
Переживання в віртуальних реальностях по силі та реалістичності можна порівняти з психоделічними впливами. Дослідження проведене спеціалістами в Станфордскому університеті і в університеті Карнеги-Меллона в США, свідчать, що інтенсивне використання Інтернету веде до звуження соціальних зв’язків аж до самотності, скорочення сімейного спілкування, розвитку депресивних станів [див. 11, р. 19-261].
Це дає привід говорити проте, що намічається небезпечна тенденція шаблонізації людини, її зомбування, втрати індивідуальності. На думку Маркузе, віртуальна реальність стає головним наркотичним засобом управління людьми, маніпуляції соціумом через виробництво символів, створення керованого віртуального натовпу, що складається з атомізованих зовні орієнтованих “одновимірних” людей [12, с. 51].
Будучи особливою формою буття, віртуальна реальність формує нові потреби, гедоністичні орієнтації, ролі, фобії, ігрові образи власного Я. Перебуваючи в такій реальності людина по-новому відчуває буття, находить новий тілесний образ; може змінювати стать, свій фенотип та вибирати ім’я-образ; наділені віртуальними тілами люди можуть безпосередньо взаємодіяти в кіберпросторі. Часто люди починають сприймати комп’ютери як продовження своєї особистості в “просторі”, що відображає їх уподобання та інтереси. В термінах психоаналізу, комп’ютери і кіберпростір можна розглядати як тип “проміжного простору” (transitional space), який розширює внутрішній психічний світ людини. Цей стан може настільки захопити, що часом відбувається розчинення особистого “Я” і ототожнення, наприклад, з особистістю персонажа гри, що відбувається на екрані. У людини, яка перебуває в ВР, складається враження, що він безпосередньо приймає участь в подіях, що між ним та подіями нема жодних проміжних ланок. Нові щаблі свободи і реалістичності отримують ігри і фантазії людини, при цьому ще більше зменшується грань, яка відділяє звичайні реальності від уявних.
В віртуальній реальності, особливо в MUD’ах[4], можна вибрати для себе будь-яку ідентичність, шляхом введення її параметрів в комп’ютерну мережу, все залежить від бажання і фантазій самих користувачів. Характеристики “Я” конструюються щохвилинно в інтеракції. Вони “рухливі”, “мінливі”, “децентралізовані”, “розмиті” і “непрозорі”. Досліджуючи цю реальність та її вплив на особистість професор соціології і психології Массачусетського технологічного інституту Ш. Теркл, відзначає, що “MUD – це не тільки місце, в якому “Я” є множинним та результатом мовної конструкції, в них люди и машини знаходяться в нових відношеннях один з одним, навіть можуть прийматися один за одного. В цьому сенсі, вони є спонукальними об’єктами для роздумів про ідентичність людини” [13, р. 17].
Коли ми переступаємо межі екрану і опиняємося в віртуальному співтоваристві, підкреслює Ш. Теркл, ми відтворюємо нашу особистість з іншого боку дзеркала. В MUD-просторі відносно фіксована ідентичність, яка структурує наше повсякденне життя, ніби плавиться в випадковій грі масок, характерів та іміджів. “Інтернет, – відзначає Ш. Теркл, – стає важливою соціальною лабораторією для експериментів з створенням і реконструкцією “Я”, що характеризує життя в постмодерністському суспільстві”. При цьому “ідентичність множиться і розпадається, залишаючи присмак тривоги і неспокою”, стверджує вона [Ibid, р. 177, 174]. Яскравим прикладом мінливості “Я” в MUD-просторі є зміна статі. Дослідники цієї проблеми відзначають, що для багатьох чоловіків і жінок зміна статі в віртуальному середовищі стає спробою кращого розуміння себе, а також безпечним експериментуванням зі своєю сексуальною орієнтацією.
З іншого боку, під впливом такого самоекспериментування з своєю ідентичністю ставиться під сумнів поняття автентичності та людської сутності. “Підчас цього метушливого експериментування людська ідентичність наражається на ризик розпаду. Пишний букет сексуальних можливостей та тілесних змін укидає нашу стабільну особистість з плоті і крові та певної статі в безодню сумнівів… особистість буквально розвалюється на частини”, – відзначає Е. Девіс [9, с. 316].
Дослідники постмодерного дискурсу відзначають, що в постмодерністській культурі “я” вже не виступає смислорегулюючою структурою, оскільки соціально значущою є лише інсценування власної індивідуальності через різноманітні самопрезентації. “Ми починаємо сприймати себе як своєрідні перемикачі в обширних ланцюгах образів, голосів та інформації, як наче б то межі нашого “Я” розчинились в аморфних системах інформаційних потоків. Подібно до “суб’єкта”, препарованого теоретиками постмодерна, онлайнове “Я” також постійно знаходиться в процесі конструювання” (там же). Прихильники постмодерністського світогляду стверджують, що ідентичність не дана нам від народження (навіть ідентичність статі), вона є “соціальним конструктом”, що формується під впливом певного соціокультурного середовища. Це дає їм підставу зробити висновок, що в дійсності ідентичність множинна. Так, Ш. Теркл пише, що “коли ідентичність визначалась як єдина і усталена, було відносно просто відділяти девіацію від норми і піддавати її цензурі. Більш рухливе відчуття “Я” дає більше можливостей для признання багатоманітності. ... Ми більше не відчуваємо необхідності виключати те, що не підходить” [13, р. 221-223, 262], вважає вона. Однак ця ситуація, що спонукає розглядати ідентичність як множинність, ставить і нові етичні питання перед науками про суспільство та людину[5].
Таким чином, аналіз проблем трансформації соціокультурної реальності під впливом сучасної інформаційно-комп’ютерної технології наглядно демонструє суперечливість цього процесу, його неоднозначність. Зважаючи на те, що розвиток інформаційно-комп’ютерної технології має досить коротку історію, остаточні висновки підводити рано, можна вести мову про певні тенденції трансформації соціокультурної реальності під їх впливом.
Перелік посилань
1. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. М., 2000.
2. McLuhan M. Understanding Media: The Extension of Man. N.Y.1964.
3. Бабаева Ю.Д., Войскунский А.Е., Смыслова О.В. Интернет: воздействие на личность // Гуманитарные исследования в Интернете. М., 2000, с.11-39.
4. Derrida J. Differance. in: Margins of Philosophy. Chicago, 1982.
5. Тоффлер О. Третья волна. М., 2000.
6. Новые информационные технологии и судьбы рационализма в современной культуре. Круглый стол // Вопросы философии,№12,2003.
7. Миронов В.В. Коммуникационное пространство как фактор трансформации современной культуры и философии // Вопросы философии. №2, 2006.
8. Ришкофф Д. Медиавирус. М., 2003.
9. Дэвис Э. Техногнозис: мир, магия и мистицизм в информационную эпоху. Екатеринбург. 1998.
10. Бодрийяр Ж. Фрагменты из книги «О соблазне» // Иностранная литература. 1994, №1.
11. Myron W. Krueger. Artificial reality: Past and future // Virtual reality: theory, practiсe and promise / Ed. Sandra K. Helsel and Judith Paris Roth.Meckler. Westport and London . 1991.
12. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек исследование идеологии развитого индустриального общества. М., 2002.
13. Turkle S. Life on the screen: identity in the age of the Internet. New York: Simon & Schuster, 1995.
Рецензент: д. філос. н. Цехмістро І.З.
[1] За даними дослідження ROMIRMonitoring в 2007 році численність користувачів мережі Інтернет в Західній Європі досягло 270 млн., в США – 250 млн, в країнах Азії – 600 млн.
[2] Internet задумувався і формувався як неієрархізована мережа, що не має єдиного центру управління, в мережі Internet докорінно змінюється спосіб побудови простору: в організації такої мережі не тільки втрачає зміст протиставлення центра і периферії. Мова html (Hypertext Markup Language), що застосовується у побудові гіпертексту, забезпечує миттєвий перехід від одного тексту до іншого, причому, для цього не потрібно залишати простір вихідного текстового поля: варто вказати на позначене гіперпосиланням слово чи пропозицію і перед вами – зв'язаний з ним текст. Первісний текстовий фрагмент при цьому не зникає, а лише іде на якийсь час на другий план. Текст, не втрачаючи своїх просторових обрисів, знаходить інший вимір, де він стає майже нескінченним, адже від одного посилання можна рухатися до іншого без кінця.
[3] Номадичний (від nomad – кочівник) – поняття постмодерністської філософії, що означає відмову від однозначно організованого простору, від наявності певного центру, багатоваріантність просторових конфігурацій. Це поняття задає орієнтацію на культурний поліцентризм у всіх його виявах. Організація тексту в мережі інтернет співпадає з ідеями номадології, що виражені Дельозом і Гваттарі в роботі “Тисяча поверхонь”. Мешканець мережі, зрощений з простором, як і номад, тільки його світ не степ, а гіперреальність, в якій проходять його безкінечні подорожі. Він подорожує, сидячи не в сідлі коня, а в кріслі за комп'ютером.
[4] MUD – Multi-User Dangeon – це сервери, де користувачі, що працюють на різних комп’ютерах – точніше їх цифрові двійники – аватари, – мають доступ до однієї бази даних і можуть проводити паралельне і сумісне спілкування. Події багатьох MUD’ів розгортаються в уявних світах, побудованих на підґрунті фентезійного та науково-фантастичного матеріалу: «Зіркового шляху», світу Толкіна чи «Вершників драконів Перна» МакКефрі тощо.
[5] Н. Вінер, одним з перших звернув увагу на те, що ми живемо в вік хаотичної моралі і застерігав від застосування «великих сил нової цивілізації» в негідних цілях. Необхідність збереження паритету між моральною відповідальністю і творчою свободою людини залишається однією з найскладніших задач для людського співтовариства.