О. В. Титар
ЛОГІКА МІФУ ТА ЛОГІКА НАУКИ У СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ
Цель работы - сравнить функционирование логики мифа и логики науки в современной культуре. Проанализированы способы функционирования логики мифа, в частности – метафоризация; выделение противоречий антитетического характера - “бинарных оппозиций” и улаживание этих противоречий с помощью медиации образов-медиаторов; подмена причинно-следственных закономерностей временными, пространственными, социальными последовательностями и сериациями; парциация - отождествление целого и части, одним из разновидностей чего есть слияния предмета и его художественного или вербального образа; прецедентность - наличие мифологического события. Также произведено сопоставление логики мифа с логикой фальсификации К. Поппера.
Ключевые слова: логика, миф, наука, бинарные оппозиции.
Міфологічне, міфічне мислення характеризується синтетичністю, синкретизмом.
Міф – емоційно-афективна форма цілісного сприйняття дійсності у вигляді певних образів-символів, що, як правило, мають метафоричне походження. Зараз зростає роль наукових метафор та розповсюджується думка про універсальність наукового пізнання. Одночасно міф є також предметом постійної дослідницької уваги, що обумовлює подвійну актуальність і перспективність дослідження.
Мета роботи – порівняти функціонування логіки міфу та логіки науки у сучасній культурі. Одним із способів функціонування логіки міфів є функціонування логіки метафори і процесів метафоризації загалом. Другим важливим способом функціонування логіки міфу є виділення у процесі пізнання протиріч антитетичного характеру – “бінарних опозицій” (К. Леві-Строс) та залагодження цих протиріч за допомогою медиіації та образів-медіаторів. Третім способом дії логіки міфу є підміна причинново-наслідкових закономірностей послідовностями – часовими послідовностями (генетизм, зверення до часів першопредків чи початку нової доби), просторовими послідовностями (можливість просторових послідовностей виходить із неоднорідності сакрально-профанного простору), соціальними серіаціями (кожний рід повторює цілий цикл подій, серація відрізняється від цикличності тим, що відбувається незначна варіативність протягом циклу, а повторення події – не копіювання, а нове прожиття старого соціального сценарію, старої ролі). Четвертим способом функціонуванння логіки міфу є парціація – ототожнення цілого і частини, одним з різновидів чого є злиття предмету та його художнього чи вербального образу, злиття частини предмета і самого предмета, ототожнення людини як мікрокосму з макрокосмом-Всесвітом, національного символу чи релігійного символу з національністю чи релігійною свідомістю загалом.
П’ятим способом функціонування логіки міфу є прецедентність – наявність міфологічної події. Як правило, прецедент ототожнюється із проявами нумінозного у профанному світі, це різноманітні теофанії, втілення надреального в звичайному міфологічному світі. Це особливо докладно проаналізовано у працях М. Еліаде [2].
Наскільки така логіка міфу може бути співвідносна з логікою наукового пізнання. Порівняємо таку логіку, наприклад, з класичним розумінням логіки наукового пізнання у К. Поппера, тим самим окреслимо можливі критерії співставлення. К. Поппер вже у “Логіці наукового дослідженння” розглядає основні проблеми логіки науки, проблеми побудови наукового методу і меж його використання, проблеми побудови теорії і критерії фальсифікованості/фальсифікації теорії, ступенів перевірки, ймовірності наукового пізнання і т.д. З точки зору К. Поппера, одна з проблем логіки науки полягає в тому, що емпірічні науки використовують так званий “індуктивний метод”. З нашої точки зору, індуктивний метод в логіці науки може бути порівняний з логікою прецеденту у міфологічному мисленні.
Висновок називається індуктивним в науці, коли він спрямований від сингулярних висловлювань (фактів, одиночних висловлювань) до універсальних висловлювань (гіпотез, теорій) [1, 24].
В логіці міфу окремі прояви нумінозного дозволяють говорити про деякі цілісні теорії присутності сакрального, його надреального існування або втілюваності у предмети, сутності чи людей.
Проблема індукції, на думку К. Поппера. це проблема істинності універсальних висловлювань, що засновуються на досвіді і нібито пдтверджуються тим, що “відомі з досвіду”. Коли І.Кант пропонує вирішити протиріччя, пов’язане з проблемою індукції, апріорністю принципу індукції (“принципу універсальної причинновості”), то К. Поппер говорить про “ймовірність”, “вірогідність” індукції та індуктивні висновки як “імовірні висновки” [1, 26].
Звідси дуже важлива і розвинута у працях К Поппера проблема демаркації, тобто визначення “критерія демаркації між емпіричними науками і логікою, метафізичними системами” [1, 30].
За думкою К. Поппера, критерій демаркації, що властивий індуктивній логіці, передбачає те, що всі висловлювання в емпіричних науках повинні бути такі, щоб було логічно можливо їх верифікувати і фальсифікувати. У міфологічному мисленні прецедент підверджується, не можливі його спростування, просто можливі профанні прояви нумінозного.
Логіка К. Поппера говорить про помилковість індукції, а звідси помилковість виведення теорій за допомогою логіки з сингулярних висловлювань, “верифікованих досвідом” [1, 37].
Тобто, “емпірична система повинна припускати спростування досвідом” [1, 38].
Головний принцип логіки науки – інтерсуб’єктивність, на думку К.Поппера: “наукові теорії ніколи не можуть бути цілком виправдані і верифіковані, але незважаючи на це вони можуть бути перевірені. Значить,...об’єктивність наукових висловлювань заснована на можливості їх інтерсуб’єктивної перевірки” [1,42].
На нашу думку, це головне, чого уникає логіка міфу – в міфі інтерсуб’єктивна перевірка не можлива, тому що пропонується довіра і віра в одну міфологічну точку зору, а також це підкреслююється міфологічним, релігійним чи національним авторитетом.
Логіка науки завжди працює в тому випадку, коли деякі події повторюються у відповідності до деяких правил і регулярностей (як з відтворюваними експериментами) і можуть бути перевірені кожною людиною. На це звертає увагу і І. Кант, і К. Поппер – це принцип допуску перевірюваності.
Логіка міфу – це логіка прецеденту як унікальної події появи нумінозного, вона не є регулярною і принципово працює поза правилами, а певні послідовності – це послідовності постфактум появи цих прецедентів. Тому, наприклад, функціонування послідовності як способу дії логіки міфу відрізняється від регулярності в науці, це не точне копіювання події, а ще один випадок. Принцип допуску перевірюваності тут ніколи не спрацьовує, оскільки в міфологічному мисленні людина не виступає як повноцінний актор, її дії ефективні не самі по собі, а через те, що вона вгадує та діє у відповідності з деякими міфологічними надреаліями.
Логіка науки також має складові конвенціональності. К. Поппер вказує на те, що закони науки строго або чисельно універсальні, вирішуються на основі погодження (конвенції) [1, 58].
Кожна логіка міфу будується як надуніверсальна, тому її принципи не погоджуються, а сприймаються на віру, погодження замінюється переконливістю, в новітніх культурах також можливі маніпуляція, пропаганда, реклама і т. д. як засоби занурення до певного міфу.
Логіка науки має форму універсальних висловлювань (закони природи, закони науки), які можуть бути виражені у формі “неекзистенціальних висловлювань, тому вони підлягають принципу фальсифікації” [1, 63].
Міф завжди оперує екзистенціальними висловлюваннями, логіка міфу завжди заснована хоч на мінімальному, але екзистенціальному висловлюванні. А екзистенціальні висловлювання не можуть бути фальсифіковані.
Ймовірність подій в логіці науки має насамперед характер інтерпретації ймовірних висловлювань. Фундаментальні проблеми теорії імовірностей відносяться до подій, що мають випадковий характер або є невпорядкованими явищами та подіями [1, 140].
В логіці міфу можна розрізняти міфологічну імовірність та загальну невпорядкованість імовірностей поза міфічним часопростором. Тобто, логіка міфу констатує наявність імовірностей та випадковостей поза міфом, а в самому міфі будь-які імовірності слугують лише на підтвердження загальної логіки міфу, тобто підтверджують його і не підлягають принципу фальсифікації.
Ще одна фундаментальна властивість логіки науки – причинновість.
Ми вже зауважували, що логіка міфу завжди позбавлена поняття про причинновість та причину. Стосовно науки позиція К. Поппера полягає у тому, що сама “віра у причинновість має метафізичний характер. Вона є нічим іншим ніж типовим метафізичним гіпостазуванням добре обґрунтованого методологічного правила – рішення вченого ніколи не полишати свого пошуку законів” [1, 229].
Тобто, наявність принципу каузальності для науковця і теоретика завжди є головним, в той же час певні закони є гіпотезами і можуть бути замінені іншими гіпотезами, що виводяться з імовірнісних оцінок і передумов [1, 228].
Саме логіка міфу наполягає на істинності знання, вона є епістеміологічною, де епістема – істинне, абсолютне знання, звідси як похідне від міфічного релігійне знання також уявляється як абсолютне істинне.
На противагу цьому, К. Поппер говорить про те, що старий науковий ідеал – епістема – є своєрідним ідолом: “З неінтерпретованих чуттєвих сприйняттів не можна отримати науку, як би ретельно ми їх не збирали би. Сміливі ідеї, невиправдані передчуття і спекулятивне мислення – ось наші єдині засоби інтерпретації природи, наш єдиний органон, наш єдиний інструмент її розуміння” [1, 258]. Це є певним підсумком праці К. Поппера “Логіка наукового дослідження”, що висвітлює принципи логіки науки та наукового дослідження.
Співставляючи певні принципи логіки науки, що фіксуються у даній праці, і принципи логіки міфу можна дійти таких висновків:
- міф претендує на істинне, неспростовне знання, наука говорить про відносне, тимчасове знання, звідси міф вимагає безумовної довіри і прийняття на віру, а наукова логіка – критичного творчого мислення і невпинного наукового пошуку;
- логіка науки заснована на причинновості, логіка міфу на послідовностях;
- логіка науки засновується на індуктивному, дедуктивному методах, принципах верифікації та фальсифікації, логіка міфу засновується на прецеденті, у ній не має можливості використовувати принцип фальсифікації;
- логіка науки має інтерсуб’єктивний характер, може підлягати інтерсуб’єктивній перевірці, а логіка міфу – суб’єктивна (суб’єкт може бути одним або виступати певною міфологічною спільнотою – плем’ям, нацією, соціальною групою, церквою тощо);
- логіка науки оперує універсальними висловлюваннями, а логіка міфу екзистенціальними висловлюваннями;
- синкретичність, парціація, вирішення протиріч за допомогою медіації, оперування художніми образами і метафорами характерні більше для міфу, ніж для науки.
Література
1. Поппер К. Логика научного исследования: Пер. с англ. – М.: Республика, 2004. – 447 с.
2. Элиаде М. Избранные сочинения. Очерки сравнительного религиоведения. - М.: Ладомир, 1999. – 488 с.
Рецензент: професор кафедри теорії культури і філософії науки Я.М. Білик