ІСТОРІЯ КАФЕДРИ ТЕОРІЇ КУЛЬТУРИ І ФІЛОСОФІЇ НАУКИ

Кафедра теорії культури і філософії науки була створена на початку липня 1990 р. – перша на той час на теренах СРСР за новою концептуально-теоретичною тематикою, чого вимагав процес звільнення від тоталітаризму, що розпочався в усіх сферах життя. В основу концепції кафедри було покладено проблему кризи духовності сцієнтистськи орієнтованої європейської культури та раціоналістичної парадигми в сучасній філософії і науці. Першим завідувачем кафедри було обрано доктора філософських наук, академіка Української Академії політичних наук, член-кореспондента Української академії Інформатики, професора Івана Захаровича Цехмістра.

В основу зазначених науково-дослідних тем було покладено новий науковий напрямок, що активно розвивався на кафедрі філософії Харківського університету з 70-х років, а саме холістичну філософію науки, започатковану в працях проф.Цехмістра І.З. та його учнів Тягла О.В., Штанько В.І., Бобкової Н.П., Забєліної В.С., Тагліна С.О. і інш. З початку 70-х років і до 1990 р. опубліковано 5 монографій та чисельні наукові статті, в тому числі в центральних вітчизняних і зарубіжніх наукових журналах.
В межах цього напрямку на основі ідеї відносності і неуніверсальності гранично загального поняття “множини” сформувалася концепція цілісності з її чисельними застосуваннями до різноманітних проблем в основинах сучасної науки: квантової фізики, космології, теорії множин, психології. Обгрунтовано ідею імплікативно-логічної природи квантових кореляцій (І.З.Цехмістро, 1972 р.), що виявилася вдалим засобом інтерпретації так званих квантово-кореляційних ефектів і багатьох інших проблем в основинах квантової фізики. Згідно з цією ідеєю квантова властивість світу як неподільної і в кінцевому підсумку нерозкладної на множини цілісності породжує необхідно ймовірнісну структуру потенційних можливостей квантової системи і водночас є відповідальною за притаманні їй імплікативно-логічні властивості. Редукція хвильової функції і квантово-кореляційні ефекти є тривіальним наслідком імплікативно-логічної організації потенційних можливостей в чистих квантових станах. Ці ефекти мають не фізично-причинну і не матеріальну, а лише реляційно-логічну природу і породжуються змінами (внаслідок виміру або фізичної взаємодії) в структурі відношень взаємодоповняльних сторін реальності: світу, як відносно вичленуваної множини фізично верифіковних елементів, і світу потенційних можливостей, породжуваних його кінцевою нерозкладністю на елементи і множини.
Одна з цих сторін виражає актуально існуючу структуру системи як реальної (і фізично верифіковної), але лише відносно вичленовуваної множини. Інша сторона системи - не менш реальна - виражає набори потенційних можливостей, притаманних системі, що породжуються тією ж властивістю нерозкладності її на елементи і множини. В цій властивості кінцевої нерозкладності системи на елементи і множини виявляється третій і найбільш глибокий аспект фізичної реальності - квантова властивість світу як неподільної одиниці. Саме ця властивість керує світом потенційних можливостей квантової системи за законами логічної імплікації в залежності від того, що відбувається в її актуально-множинній конфігурації під впливом виміру (або фізичної взаємодії).
Ці результати холістичної концепції виявилися вельми важливими для дослідження проблеми духовності в сучасній культурі. Ідея холізму дозволяє зрозуміти, що порядок і закон, що ми спостерігаємо в природі, ніколи не буває примусовим, чи насильницьким. Навпаки, він являє собою єдино можливе гармонійне сполучення – узгодженість багатьох складових частин світу (фізичної, чи реальної системи). Одночасно ця властивість світу викликає глибоке переживання гармонії і краси. І це бачення гармонії і краси, як відзначав ще А.Н.Уайтхед, не вимагає нічого, крім щирого почуття захоплення і шанування. Породжуване цим баченням гостре переживання шанування ніколи не тисне і не примушує, а володіє нездоланною силою любові, що має своєю кінцевою метою узгодження життя і поводження з передвічною гармонією. Зло ж являє собою грубу руйнівну силу примусового характеру, що спрямована на досягнення часткових цілей і ігнорує таке цілісне бачення і переживання. Саме зло є насильницьким, примусовим, таким, що ззовні вторгається, що тисне, порушує гармонію і тому заподіює шкоду і втрати.
Цю останню істину сучасного погляду на природу дивним чином можна охарактеризувати так: в основинах холістичної концепції лежить «бачення того, що знаходиться по ту сторону, поза і всередині скороминущого потоку безпосередньо даних речей; того, що має реальність і все-таки прагне до більш повної реалізації; того, що здається майже неймовірним і усе-таки виявляється найвизначнішим з існуючих фактів; того, що надає значення всьому що відбувається, саме ж вислизає від розуміння; того, що представляється кінцевим благом і в той же час знаходиться поза межами досяжності; того, що служить вищим ідеалом і є предметом безнадійних шукань» (А.Н. Уайтхед). Такою виявляється в холістичній філософії сторона світу як неподільного цілого.
Прадавній грандіозний розкол: природа — дух, світ — бог, що породив європейську науку і культуру і лежить у їх основі, схоже, вичерпав себе і наближається до свого завершення. У всякому разі квантова картина природи з властивою їй філософією холізму явно позбавляє сенсу ці споконвічні поняття і їх протиставлення.
Квантова фізика внесла приголомшливий елемент духовності в сучасну картину світу. Уявлення про унікальну властивість світу бути неподільною цілісністю, що лежать в її основі, перевершують усі найпотужніші образи духовного досвіду нашої свідомості. Ця властивість цілісності порівнянна лише з тією психічною цілісністю, що є нашим «я». Але наше «я» насправді є не більше, як слабкий відблиск і лише натяк на об’єктивну властивість цілісності реального світу. В самій основі світу в силу його кінцевої нерозкладності на множини елементів ми виявляємо існування логічного зв'язку і взаємозалежності в наборах імовірностей, властивих чистим квантовим станам. І тільки потім, на наступному етапі в наслідок актуалізації потенційних можливостей квантових систем у гру вступають звичайні фізично-причинні зв'язки і залежності, зумовлені передачею енергії й імпульсу.

Основні положення холістичної філософії науки були опубліковані в наступних монографіях:
1) Цехмистро И.З. Диалектика множественного и единого. Квантовые свойства мира как неделимого целого. Изд-во Мысль, Москва.1972, 15,5;
2) Цехмістро І.З. Поняття протяжності і опис фізичної реальності. Вид-во ХГУ, Харків 1972, 10,2;
3) Цехмистро И.З., Бобкова Н.П.. Диалектика множественного и единого и континуум. Изд-во Вища школа. Харьков.1977, 8,0;
4) Цехмистро И.З. Поиски квантовой концепции физических оснований сознания. Изд-во Вища школа, Харьков. 1981, 12,3;
5) Тягло А.В. Становление научной концепции целостности. Изд-во Вища школа.Харьков, 1987, 10,0;
6) Концепция целостности.(Кол. авторов под рук. Цехмистро И.З., Штанько В.И.). Изд- во Вища школа. Харьков, 1987, 15,0; а також чисельних статтях зазначених авторів.

Праці провідних представників школи професорів Цехмістро І.З., Тягло О.В., Штанько В.І. неодноразово отримували схвальні відгуки світової наукової преси, в яких одночасно проводиться порівняння з публікаціями світового рівня.
Газета «За рубежом» 1987, №30, стр 20:
В передруку статті Н Херберт “Фотоны помнят друг о друге” (“New Scientist”):
«У ученых сейчас сложился определенный взгляд «на квантовую неразделимость», сформировавшийся, в частности, под влиянием работ советских ученых: А.Д. Александрова, В.А. Фока, И.З. Цехмистро и других. Она отражает глубокое свойство физической неделимости мира в конечном счете».
Із відзива D-r Wolfhart Matthaus (Рурський університет, Бохум, ФРН) на книгу «Концепция целостности» (Кол. aвторів під ред. Цехмістро І.З. і Штанько В.І.,Харкiв, «Вища школа», 1987):
«Этот новейший труд Вашей группы оказывается - как и предыдущие - блестящей, строгой и серьезной работой, чего не скажешь обо всех спекуляциях Бома, Капра и Прибрама насчет голономии и импликативного порядка».
Журнал «Философска мисъл», 1988, №6 (София) із рецензії на ту ж книгу:
Стр. 135: «...Концепция целостности серьезный претендент на выполнение и «улучшение онтологии» квантовой теории».
Журнал «Czlowiek i swiatopoglad» 1974, № 12, стр. 211, (Варшава). Із рецензії на книгу І.З.Цехмістро «Диалектика множественного и единого. Квантовые свойства мира как неделимого целого», М., «Мысль», 1972: «…эта книга заинтересует главным образом философов из-за несомненно оригинального подхода ко многим проблемам, являющимся по-прежнему источником ожесточенных дискуссий».
Журнал «Deutsche Zeitschrift fur Philosophie» (Берлин), 1975, №7. Стр. 996 (із рецензії на ту ж книгу): «...Настоящая работа может быть рекомендована для изучения физикам и философам».
«The Marquis Who’s Who Publications Board»:
«Издательское Правление «The Marquis Who is Who» свидетельствует, что Иван Захарович Цехмистро является предметом биографической справки в «Who is Who in the World». 9-е издание 1989/1990, включение в которое лимитировано теми индивидуальностями, которые продемонстрировали выдающиеся достижения в области своей деятельности и которые благодаря этому внесли вклад в улучшение современного общества».

Вагомим досягненням у новітніх напрямках філософії стало створення та функціонування Харківського центру гендерних досліджень, що проводить значну як наукову, так і методологічну, організаційну роботу. На чолі центру стоїть І. А. Жеребкіна, що є директором Харківського центру гендерних досліджень з 1994 року, завідувачем лабораторії гендерних досліджень кафедри теорії культури і філософії науки з 1996 року, а також директором Міжнародного інституту літних шкіл з гендерних досліджень в Форосі. Виходить та користується вагомим авторитетом на пострадянському просторі журнал «Гендерні дослідження» (з1998 року) і діє проект «Університетська мережа з гендерних досліджень для країн колишнього СРСР». У дослідженнях І. А. Жеребкіної знайшли застосування сучасні західні феміністські і гендерні теорії та новітні теорії суб’єктивності в сучасній західній філософії (постструктуралізм, нові онтології суб’єктивності, нові теорії суб’єкта – С. Жижек, А. Бадью, Ж. Рансьєр, Дж. Агамбен), на основі чого здійснюється аналіз культурної антропології дорадянських, радянських і пострадянських суспільств («Жіноче політичне несвідоме: проблема гендера і жіночий рух на Україні» (1997), ««Прочитай моє бажання...»: постмодернізм, психоаналіз, фемінізм» (2000), «Жіноче політичне несвідоме» (2002), «Гендерні 90-ті, або Фаллоса не існує» (2003), «Суб’єктивність і гендер: гендерні теорії суб’єкта в сучасній філософській антропології» (2007)).
Лабораторія гендерних досліджень при кафедрі теорії культури й філософії науки функціонує в ролі ресурсного центру для регіональних університетських викладачів, аспірантів і студентів, що спеціалізуються в гендерних дослідженнях. Одним з головних ресурсів Лабораторії є бібліотека з гендерної тематики (1000 видань російською й українською мовами й більше 300 видань англійською мовою). Бібліотека обслуговує студентів 4-го й 5-го курсів, а також аспірантів і викладачів, які займаються розробкою гендерної проблематики. У Лабораторії проводяться презентації гендерних досліджень й ознайомлення студентів філософського факультету з діяльністю лабораторії, а також з надаваними лабораторією науковими можливостями для студентів й аспірантів. Щомісяця Лабораторією проводяться засідання Харківського міського молодіжного філософського семінару з гендерних проблем.
З 1996 захищено докторських дисертацій з гендерних досліджень- 2, кандидатських дисертацій з гендерних досліджень - 5 і кандидатських дисертацій, що містять розділи з гендерних досліджень - 6 . Співробітники й аспіранти лабораторії взяли участь більш ніж у 100 міжнародних конференціях.
Відповідно до договору про міжнародне міжуніверситетське співробітництво, який реалізують Лабораторія гендерних досліджень і програма жіночих досліджень університету штату Айови, проводиться стажування викладачів й аспірантів Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна в університеті Айови (перше стажування проводилося з 10 жовтня по 10 грудня 2004 і включало 5 чоловік; друге стажування було проведено з 15 вересня по 14 листопада 2005 і включало 4 чоловіки; наступне стажування планується на середину лютого 2006 року й буде включати 5 чоловік).
У травні 2004 й 2005 в рамках обміну науковими кадрами за договором про міжнародне співробітництво, також реалізованому Лабораторією гендерних досліджень і програмою жіночих досліджень університету штату Айови, проводилися семінари по гендерній тематиці американських професорів. У рамках даного проекту планується розширення ресурсного фонду Лабораторії для створення більших можливостей по проведенню гендерних досліджень для викладачів, студентів й аспірантів ХНУ ім. В.Н. Каразина (бібліотека, інтернет-ресурси, т.д.). Викладачі університету розробили разом з їхніми американськими колегами з університету Айови більш ніж 15 модулів з гендерної тематики.
Інформаційний список розсилки, укладений Лабораторією, є найбільш інтенсивним й інформаційно насиченим списком розсилки з гендерних досліджень на усьому пострадянському просторі. Щодня здійснюється пошук і відбір інформації про регіональні, міжрегіональні й міжнародні конференції, семінари, публікації, академічні програми, стипендії і веб-ресурси з гендерних досліджень. Відібрана інформація відправляється 2 рази на тиждень передплатникам з 35 країн світу (серед яких представлені майже всіх країн колишнього СРСР). Число передплатників списку: близько 1000 чоловік.
Дискусійний список розсилки є найбільшим за числом передплатників і найінтенсивнішим за кількістю повідомлень (20 - 30 повідомлень на тиждень) серед пострадянських. Даний список є важливим мережним ресурсом для наукової комунікації й дискусій з гендерних проблем для дослідників із пострадянських країн (російською мовою).
Лабораторією видається журнал «Гендерні дослідження», який є єдиним на даний момент пострадянським академічним журналом, що розглядає гендерну тематику в соціальних науках. Журнал «Гендерні дослідження» публікує статті пострадянських і західних авторів по різних аспектах гендерних досліджень, а також рецензії на нові наукові публікації з гендерної і жіночої проблематики в країнах колишнього СРСР.
В 1996 році Лабораторія випустила підручник «Теория и история феминизма»; в 2000 році підготовлений до друку навчальний посібник «Введение в гендерные исследования» (в 3-х томах); в тому ж 2000 році видана книга «Феминизм под любым другим именем» в Украине: женщины репрезентуют самих себя». На даний момент випущено 13 номерів журналу, готується 14-й номер. Усього ж на даний момент лабораторією опубліковано 10 монографій, 4 учбових посібники, 13 номерів журналу «Гендерні дослідження».
В 1997 році лабораторія організовала першу в Україні Міжнародну літню школу по гендерним дослідженнням, яка з того часу проводиться щорічно в Форосі (Крим).
Робота Лабораторії гендерних досліджень здійснюється за допомогою позабюджетного фінансування (на основі грантів Фонду Дж. Д. і К.Т. Макартуров і Держдепартаменту США). За час роботи Лабораторії отримано грантів: Фонд Сороса – 5, Фонд Макартуров – 3, HESP – 4, Фонд Євразія – 2.
Гендерні дослідження, філософія Іншого та постмодерністська теологія в центрі дослідницької уваги також В. А. Суковатої, яка стала автором численних ґрунтовних публікацій у журналах «Філософська думка», «Практична філософія», «Соціологія: теорія, методи, маркетинг», «Суспільні науки і сучасність», «Людина», «Вища освіта в Росії», «Соціологічні Дослідження», «Філософські науки», «США і Канада», «Свободна думка», «Гендерні дослідження», «Інший погляд» і успішною стипендіаткою-дослідницею Інституту Кенана (США), Вільного університету в Берлині, Центральноєвропейського університету в Будапешті, фонду ДААД і університету Гамбурга (Німеччина), університету Джорджа Вашингтону (США), Центра досліджень Голокоста і геноциду в Амстердамі, Фонду Вірджинії для Гуманітарних досліджень (США), Нідерландської Королівської академії наук та мистецтв.

Серед інших наукових напрямків, що розвиваються на кафедрі – ігрова концепція культури професра Я.М. Білика, плюралістично-ціннісна філософська антропологія, започаткована професором В.В. Шкодою, філософія онтологічних підвалин сучасної космології професора Я.В. Тарароєва, антропологічне богослів’я доц. О.С. Філоненка, трансдисциплінарна епістемологія доц. І.П. Білецького, дослідження з культури Слобожанщини доц. О.В. Титар тощо. Так Я.М. Білик розвиває й аналізує лудологічну концепцію культури Й. Гейзинги, застосовуючи її до аналізу слов’янських культур, зокрема української культури. Новаторськими можна також вважати роботи В.В.Шкоди, присвячені аналізу ідеї різноманіття та її евристичного значення («Ідея багатоманіття і наукове пізнання» (1987), «Виправдання багатоманітності (Принцип поліморфізму в методології науки)» (1990)), де він показує взаємозв’язок між антропологією і філософією науки, впливпануючої системи цінностей на останню, необхідність ціннісного плюралізму тощо. Антропологічне богослів’я доц. О.С. Філоненка може бути охарактеризоване коротко як богослів’я без онтології, спираючись виключно на систему цінностей.
Професор же Я.В. Тарароєв розробляє теорію двох онтологічнх парадигм у засадах фізичного знання – субстанціональної та реляційної, показуючи їхні основні елементи, такі, як порядок співвідношення логічних суб'єктів (об'єктів дослідження) і предикатів, логічні закони, виділення логічної й емпіричної складових фізичного знання і виділення основних предметів дослідження. Ним був продемонстрований механізм функціонування субстанціональної онтологічної парадигми в засадах фізичного знання. Об'єкт дисциплінарної онтології – тіло, шляхом розкладання суб'єкта в предикативний ряд трансформувався в абстрактний об'єкт теоретичної схеми – фізичне тіло, з якого тим же механізмом виділялися нові властивості, які так само ставали абстрактними об'єктами теоретичної схеми. Між ними за допомогою математичних методів установлювалися співвідношення, тобто будувалися логічні і математичні моделі. Одночасно із цим визначалася емпірична область, на яку теоретичні моделі мали проекцію; у випадку недостатності даних для цієї проекції в даній парадигмі застосовувався метод аналогій для розширення емпіричної області. Це обумовило неприйнятність субстанціональності у засадах фізичного знання й у «збої» в її функціонуванні субстанціальної онтологічної парадигми, які вперше з'являються в електродинаміці Максвелла, а також у статистичній фізиці і термодинаміці, що обумовило потребу формування нової онтологічної парадигми, хоча онтологічні засади цих дисциплін мали перехідний характер від субстанціальної парадигми до реляційної.
Тарароєв показує, що друга, реляційна парадигма підвалин фізичного знання вперше повною мірою проявляється при створенні спеціальної та загальної теорій відносності, як і квантової механіки. Зазначені її основні елементи: первинно існуючими елементами реальності є властивості (предикати) об'єктів дослідження, причому самі предикати класифікуються як логічні та емпіричні; співвідношення логічних суб'єктів і предикатів здійснюється за логічними законами . Реляційна онтологічна парадигма в підвалинах фізичного знання містить у собі протиріччя між природою об'єкта дисциплінарної онтології як логічного конструкта тобто як функції від властивостей предикатів та його ролі в системі дисциплінарної онтології яка передбачає відповідність і відображення явищ і предметів об'єктивної фізичної реальності. Цього протиріччя немає в субстанціональній онтологічній парадигмі в підвалинах фізичного знання, оскільки об'єкт дослідження у вигляді субстанціонального одиничного тіла і є первинною реальністю, а об'єкти дисциплінарної онтології й теоретичні конструкти у вигляді різних моделей – тільки об'єктивно відбивають їх особливою науковою мовою за допомогою спеціальних методів. Тим часом, у реляційній онтологічній парадигмі особливою науковою мовою й за допомогою спеціальних наукових методів об'єкти дослідження не відбиваються, а конструюються, однак сам конструкт повинен відповідати об'єкту реальності. Таким чином, можна затверджувати, що процес онтологізації абстрактних об'єктів теоретичної схеми є умовним і обмеженим, що і є причиною протиріччя. Розв'язування даного протиріччя в рамках реляційної онтологічної парадигми можливо шляхом онтологізації не тільки об'єкта дослідження як логічного конструкта, але й методів його конструювання. Об'єкт і методи його одержання є цілісним феноменом, який можна розглядати як первинна реальність, у якій розкладання на множину виділених елементів є умовним і імовірнісним, що узгоджується з холістичною філософією науки. Доцент І.П. Білецький пропонує доповнити останню ієрархією типів холізму, вводячи наступні типи холізму: логічний, феноменологічний, психологічний, соціологічний, а також так звані реляційний та діалектичний.

У 1995 – 1999рр. кафедра виконувала функції базової для фахової науково-експертної ради Міносвіти України, а завідувач проф. Цехмістро І.З. – був її головою.
В 1993 р. при кафедрі створено спеціалізовану вчену раду по захисту докторських дисертацій з філософських наук (голова – проф. І.Цехмістро). На сьогодні в спецраді захищено 16 докторських дисертацій, і 60 кандидатських дисертацій. На кафедрі захищено: докторських дисертацій - 9 (В.В. Шкода, О.В. Тягло, В.Ф., Сухіна, В.І. Штанько, Б.Я. Пугач, Я.М. Білик, В.Є. Чєрнікова, В.Ф. Чешко, І.А.Жеребкіна);
кандидатських дисертацій - 34;
На кафедрі захищено 5 докторських дисертацій:
1. Штанько Валентина Ігорівна - 1993 р.
2. Білик Ярослав Михайлович - 1999 р.
3. Жерьобкіна Ірина Анатоліївна - 2002 р.
4. Євтушенко Світлана Володимирівна - 2004 р.
5. Панков Георгій Дмитрович - 2006р.
Захищено кандидатських дисертацій: - біля 30
Опубліковано: Вісників – 44; монографій: - 12; наукових статей - 688; в тому числі в зарубіжній науковій пресі - 72; підручників і посібників – 13, методичні видання - 23.

Члени кафедри здійснили ці 44 виїзди в закордонні відрядження виключно за рахунок приймаючої сторони і без будь-яких бюджетних затрат. Це свідчить, що науковці кафедри і їх наукові здобутки представляють значний інтерес для зарубіжних партнерів.
Кафедра теорії культури і філософії науки має тісні стосунки з Інститутом філософії Болгарської Академії наук (сумісна розробка теми «Постмодернізм і холізм. Компаративістське дослідження»), Лідським університетом (Англія), Костен-інститутом (Оксфорд), Лейденським університетом (Голландія, виконання міжнародного пректу «Релігійні спільноти»), Рурським університетом (Німеччина, питання холістичної філософії і гештальтпсихології), Інститутом Кеннана. Міжнародного центру підтримкм науковців ім.Вудро Вільсона (Вашингтон), Біблейсько-богословським інститутом святого апостола Андрія (Москва), Ізраїльським Академічним центром «Освіта і ступінь», Інститутом Metanexus (США) та інш.
Наукові здобутки завідувача кафедри проф.Цехмістра І.З. включено до довідкових видань: “Who is Who in the World” (9-те видання, 1989/90 р.);
“Філософський енциклопедичний словник”, Національна Академія наук України, Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди, Київ, Абрис, 2002;
«Философы России Х1Х-ХХ столетий. Биографии, идеи, труды”, укладач П.В.Алексеев, Москва, “Академический проект”, 2002.
В цілому географія участі працівників кафедри в міжнародних конгресах, конференціях, семінарах, стажуваннях і т.п. наступна: Беєр-Шева – Я. Боцман, І. Цехмістро; Берлін – В.Ф. Сухіна; Бєлосток – В. Суковата, Я. Білик; Бостон – М. Блюменкранц; Братислава - І. Цехмістро;Будапешт – М. Байтальський, І. Жеребкіна, В.Суковата, І .Цехмістро, В. Штанько; Варшава – І. Цехмістро; Вашингтон – В. Суковата, В.Ф.Сухіна; Відень – М. Блюменкранц; Гамбург – В. Суковата; Інсбрук – М. Блюменкранц; Лейден – М. Блюменкранц; Лідс – О. Філоненко, М. Блюменкранц; Лондон - О.Філоненко (3 рази); Мінськ – О. Філоненко, І. Жеребкіна, В. Суковата; Москва – Я. Тарароєв, О. Філоненко, І. Цехмістро, Суковата В.А.; Мюнхен – М. Блюменкранц; Пенн – М. Блюменкранц; С.-Петербург – В. Суковата, І. Цехмістро, І. Жеребкіна; Скоп’є – В. Суковата; Стамбул – Я. Боцман, Д. Гордевський; Тампере – І. Жеребкіна; Тегеран – Д. Гордевський, І.Цехмістро; Тель-Авів – Я.Боцман, Д. Гордевський.

Отримані гранти:
Інститут Метанексус, Філадельфія, США (проф І.З. Цехмістро,); Фонд «Відродження» (проф. Шкода В.В., доц. Старовойт В.С., проф І.З. Цехмістро), Фонд фундаментальних досліджень (проф І.З. Цехмістро), Фонд Дж. Темплетона (доц О.С. Філоненко).
Закордонні гранти на стажування отримали: доц. Суковата В.А., доц. Жеребкіна І.А., доц. Блюменкранц М.А., доц.. Голозубов О.В., доц. Філоненко О.С.
• ГЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ (на базі лабораторії гендерних досліджень) (професор І.А. ЖЕРЕБКІНА.

Викладачі кафедри теорії культури і філософії науки на протязі 1990-х років плідно працювали над виданням навчальних посібників і навчально-методичних матеріалів: «Історія світової та вітчизняної культури», «Холістична філософія науки» (проф. І.3.Цехмістро); «Релігієзнавство» (доценти Г.Д.Панков, О.С.Філоненко, викл. О.М.Кучер) ; ряд праць з гендерної тематики (доценти І.А.Жеребкіна, В.А.Суковатова, ст. викл. Я.В.Боцман). Викладачі кафедри брали участь у відкритому Всеукраїнському конкурсі «Трансформація гуманітарної освіти в Україні», який проводився фондом Дж. Сороса. Цей конкурс передбачав написання підручників з соціально-гуманітарних дисциплін. Кафедра представила 6 проектів. Всі проекти увійшли до числа переможців конкурсу і отримали фінансову підтримку: В.В.Шкода «Вступ до правової філософії»; «Соціологія наукового пізнання»; О.В.Тягло «Матеріали курсу філософії для природознавців»; В.С.Старовойт «Нариси з історії європейської культури»; С.О.Таглін, О.С.Павленко «Прикладна етнопсихологія»; І.3.Цехмістро «Філософія науки. Холістичний підхід».
Підручники та навчальні посібники:

1. Доц. Таглин С.А. « Введение в этническую психологию», Харьков, 1992г., 6,0 печ.л., учебное пособие;
2. Доц. Таглин С.А. « Факторы этнопсихогенеза», Харьков, 1994г., 7,0, печ.л., ( з Павленко В.М. );
3. Проф. Цехмістро І.З. « Філософія» під ред. Андрущенко, Київ-Харків, 1998р., ( два розділи ), з грифом МОН України;
4. Проф. Цехмістро І.З. “ Філософія” під ред. Горлач М.І., Харків, Консум, 2000р., ( два розділи), з грифом МОН України;
5. Проф. Цехмістро І.З., Штанько В.І. “ Постмодерн в философии, науке и культуре», хрестоматия, Харків, 2000р., 480 стор.;
6. Доц. Білецький І.П. “ Практичні заняття з курсу філософїї”, учбовий посібник, Харків, 2000р., 51 стор.;
7. Проф. Цехмистро И.З. « Холистическая философия науки», учебное пособие, Суми, Університетська книга, 2002, 364 стр., з грифом МОН України;
8. Проф. Цехмістро І.З. “Голістична філософія науки”, Харків, 2003, 24,6 др.а., учебное пособие з грифом МОН України;
9. Проф. І.З.Цехмістро, В.І.Штанько, В.С.Старовойт,Леонтьєва В.М. “Європейська та українська культура в нарисах”, Київ, Вид-во “Центр навчальної літератури”, 2003, 22,1 др.а., з грифом МОН;
10. Доц. І.П.Білецький “Логика”, Харьков, ИД ”ИНЖЭК”, 2003, a. 7,0 др.а.,(Білецький І.П. – 2,0д.а.),співавтори: Брунько П.В., Кузь О.Н.
11. Ст.викл. Безродний А.Г. ( сумісно з Ткаченко О.А.) “Основы этологии», Харків, изд-во ХНАДУ, 2005, 9,2 др.а.; 12. Biletsky I., Malyshenko A. Philosophy. Texbook. Харків, Вид. ХНЕУ, 2010, 13,13 др.а.

Кафедра веде викладання філософських і культурологічних дисциплін на філософському і природничих факультетах Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. На природничих факультетах це насамперед нормативні курси з філософії (включаючи логіку і релігієзнавство) та з історії української і світової культури. Окрім нормативних курсів були розроблені і читалися такі факультативні і спеціальны курси з культурологічної тематики: „Мова музики”, „Історія театру”, „Історія художньої-культури України”, „Основи культурології”, „Соціокультурні аспекти інформатизації суспільства”, „Проблема влади: держава, суспільство, особа”, „Проблеми духовності в науці і культури”; з філософської тематики – „Пізнання і дійсність”, „Філософія науки”, „Філософія та методологія природничого пізнання” та ряд інших. На філософському факультеті (відділення «Філософія») викладачі кафедри ведуть курси «Онтологія і метафізика», «Гносеологія та епістемологія», «Логіка і методологія наукового пізнання», «Логіка і методологія природничого пізнання», «Філософія науки» тощо.
В 2002 р. на філософському факультеті відкрито спеціальність “культурологія”. З цього року кафедра є випускаючою кафедрою зі спеціальності «Культурологія», забезпечуючи читання на цій спеціальності основної маси нормативних і спеціальних курсів. Основними серед них виступають «Антична культура», «Культура Середніх віків і доби Відродження», «Культура Стародавнього Сходу» (Давні Єгипет, Месопотамія, Персія), «Культури Сходу» (Індія, Китай, Японія, Тібет, Мусульманський Схід), «Культура Нового часу», «Культура ХІХ століття», «Сучасна культура», «Теорія культури», «Філософія культури», «Семіотика культури», «Парадигми сучасної культурології», «Методика викладання культурологічних дисциплін», «Вступ до гендерної теорії».
Крім того, кафедра веде весь цикл навчальної роботи (лекції, семінари, консультації, іспити) з курсів філософії на природничих факультетах та по програмі кандидатського мінімуму для аспірантів (пошукачів) природничих факультетів і аспірантів-іноземців.

Кафедра має у своєму розпорядження три приміщення (кафедральну кімнату, кабінет завідувача і кімнату для викладачів), 2 комп’ютери і 1 принтер.